Сопілка робить добрішим

Категорія: ЛюдиМатеріали номера

«ЧК» побуваву гостях у майстра Віктора Терещенка в селі Літки, який вже 44 роки створює давній народний інструмент.

 В  Україні можна налічити десь зо п’ять майстрів, які роблять гарні сопілки. Один із них живе в Літках Броварського району. Пана Віктора можна й на Андріївському узвозі зустріти, і в Музеї Гончара, і на святах у Пироговому. Та найбільше часу в Літках проводить, майструє на старенькій веранді батьківсько їхати. У березні йому виповнилося 69 років.

 Спасибі газеті «Зірка»

Сьогодні у Віктора Прокоповича радість. Один із молодших синів-погодків– одинадцятилітній Іванко, навчивсяграти на сопілці пісню«про себе». Тобто про того самого Іванка, який високий та стрункий. Раніше хлопці не надто захоплювалися батьківськими інструментами– все більше машинками бавилися, а це вже подорослішали, та й зацікавилися.

Коли пану Віктору було стільки, як оце синам, спробував він разом зі своїм татком зробити першу сопілку, бо дуже хотів грати, а купити інструмент у повоєнні часи було ніде.

Для того, щоб проста заготовка-трубочка перетворилася на інструмент, треба зробити майже сто операцій – якась займає півхвилини, а на іншу й до 40 хвилин витратити можна

– Побачив у газеті «Зірка» схему народного інструмента, якою поділився соліст-сопілкар хору ім. Г.Верьовки Євген Бобровніков, – розповідає історію пан Віктор. – Але як не намагалися, нічого путнього не виходило. Та батько не здавався, і поїхав до Києва, зустрівся з музикою, і той подарував йому інструмент.

Віктор Прокопович вважає, що багато чому завдячує батькові, адже саме він зацікавив хлопця музикою, бо керував у селі різними музичними колективами– хором, оркестром, а ще працював у школі вчителем співів. І це притому, що не мав за плечима навіть музиної школи, був за фахом вчителем хімії та біології.

То ж не дивно, що Віктор у нього вдався, і свою музичну кар’єру розпочав ще у восьмому класі, коли самотужки навчивсяграти на баяні. Розповідає,що в селі було чимало гармоністів, а от на весілля запрошували саме його, а влітку замість того, аби відпочивати, ще й в піонер таборі грав.

Тож після закінчення школи Віктору запропонували там викладати, хоча, звичайно, ні музичної, ні педагогічної освіти він не мав.

 Заробив 600 рублів за два дні

Пропрацювавши рік учителем, вирішив-таки освіту здобувати. Спочатку в Ніжинське культурно-освітнє училище пішов, хотілося баяністом вправним бути, але довелося опановувати… балалайку. Бо лише на цю спеціальність були вільні місця. Тут і познайомився з любов’ю свого життя– сопілкою. В училищі його навчили і майструвати, і грати на ній.

Немає такого дерева, з якого б пан Віктор не спробував зробити сопілку. Найкраще, на його думку, співає та, що з верби.

А коли вже навчався в педінституті, познайомився з Дмитром Демінчуком, який став для нього вчителем і другом. Дмитро Фролович– відомий майстер народних інструментів, який винайшов так звану хроматичну десятидірочну сопілку. До нього в арсеналі музикантів була лише народна шестидірочна дудочка, музичні можливості якої були досить обмежені. А з винаходом Демінчука сопілка стала повноцінним концертним інструментом. Тож Віктор опанував і виробництво хроматичної, її ще називають концертною.

Аж якось на початку 80-х колега, вчитель математики, загітував його поїхати на ярмарок у Пирогове, щоб сопілки продавати. І коли за кілька днів пан Віктор вторгував 600 рублів (а зарплату мав 120 на місяць), був дуже здивований і окрилений, бо ніколи в руках такі гроші не тримав. Тож і почав тоді продавати свої вироби.

А пластикові – «багаторазові»

А ще почав експериментувати з матеріалами. Говорить, що, мабуть, немає такого дерева, з якого він би не спробував зробити сопілку. І абрикос, груша, вільха й дуб під його руками перетворювалися на співучий інструмент. Найкраще, на його думку, співає та, що з верби, та й в роботі це дерево м’яке й гарно обробляється.

Демонструє й зовсім незвичні свої вироби– сопілки з пластикової труби. І помітивши наші недовірливі погляди, починає грати на цій урбаністичній сопілці. З’ясовується, звучать вони дуже дзвінко й приємно – ніколи не скажеш, що так може “співати” пластик.

– На них добре навчатися, особливо в гурті, – веде далі Віктор Прокопович. – Після інституту направили мене в Бровари, в школу. Так у мене всі з п’ятого до восьмого гралина таких ось інструментах. Позаймалися урок – і наступному потрібно лише з водою їх промити – і вже готові до уроку і нового класу. А якщо сопілки були б дерев’яними, то питання з гігієною залишалося б відкритим. Адже цей інструмент – індивідуальний.

– А оті сопілки, що в сувенірах продаються, на них можна грати? – цікавлюся.

– То просто іграшки, а це– справжній інструмент.

І як доказ, тут же грає на своїй сопілці якусь складну мелодію Свиридова.

 Витягнув із кармана й заграв

Його вироби – це звичайні круглі сопілочки, а ще є подвійні та потрійні, так звані дво–та триденцівки, або джоломиги, що співають на кілька голосів. Прикрашені вони різьбою, за якою відразу можна впізнати руку майстра. Показує подвійну сопілку, яку зробив колись у подарунок своїй старшій доньці. Виготовлена вона настільки філігранно, що боязко в руки взяти таку красу. Та й звучить пречудово…

Коли за кілька днів пан Віктор уторгував 600 рублів (а зарплату мав 120 на місяць), був дуже здивований й окрилений, бо ніколи в руках таких грошей не тримав, тож і почав тоді продавати свої вироби

Зізнається, щодуже любить прикрашати свої вироби, хоча це й не впливає на красу звуку. Демонструє футляр різьблений, видовбаний із шматка дерева, а на кришці повторюється орнамент, щой на сопілці.

І хоча на вигляд це досить простий виріб, проте, роботи біля нього чимало. Пан Віктор порахував: для того, щоб проста заготовка-трубочка перетворилася на інструмент, треба зробити майже сто операцій– якась займає півхвилини, а на іншу й до 40 хвилин йде.

А  ще майстер записує нині на диктофон свої спогади: і про життя, і про сопілки, як їх робити.

– Є чимало прекрасних інструментів: фортепіано, баян, скрипка. Але на них добре грати в приміщенні, а сопілку завжди можна із собою прихопити й грати де завгодно. Хоч народне, хоч класику. А ще помітив, що сопілка робить людину добрішою, бо вона наша, рідна.

 Ольга СОЛОМКА

Фото Лади БОНДАРЕНКО

Копіювання, цитування, публікація і републікація або ж інше поширення авторських матеріалів, у т.ч. окремих частин текстів чи зображень (за винятком копіювання для приватного використання), розміщених на веб-ресурсах видання, без письмового дозволу «ЧК» забороняється і захищається Законом України «Про авторське право і суміжні права». Дозволяється цитування матеріалів без отримання попередньої згоди за умови розміщення у тексті обов’язкового посилання на «ЧК». Для інтернет-ресурсів є обов’язковим розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на цитовану статтю у тексті.