Християнська абетка Київщини: Білоцерківський район

Категорія: ІсторіяКультура

Сама назва району нерозривно пов’язана з християнством,  поширенням віри православної – край білостінного храму, землі, що їх охороняє Святий Юрій…

Літописці згадують, як великий князь київський Ярослав Мудрий 1032 року почав будувати міста на річці Рось. Так постало місто Юр’їв, у майбутньому – Біла Церква, названа від початку на честь імені князя у хрещенні – Юрій.

Саме тут мудрий князь розмістив основні військові загони, підкреслюючи особливу місію міста – охорону від кочовиків. Аби посилити міць держави у протистоянні ордам, Ярослав Мудрий поширював у своїх володіннях християнство. Для цього 1050 року він збудував у Юр’єві єпископську церкву, яка допомагала навертати до віри православної як місцеве населення, так і кочовиків, зокрема, половців, на правобережних землях Київської Русі.

Церква Зішестя Святого Духа с. Шкарівка Білоцерківського району

За тих стародавніх часів народ назвав Юр’ївську церкву «білою». Чи була вона білостінною і височіла на високих берегах понад Россю, чи тому, що була збудована знаттю («білими» людьми), але назва храму дала і подальшу назву всьому місту.

Коли в ХІІ столітті Київська Русь фактично розпалась на дрібні князівські уділи, назва міста на честь  князя-об’єднувача перестала бути, як нині прийнято говорити, «політично коректною», тож народна назва церкви стала назвою міста, що побутує і й нині.

Храми міста обласного значення варті окремої оповіді, бо оповиті легендами і величні історією. Але водночас так мало відомо широкому загалові про старовинні церкви Білоцерківського району, ті місцеві святині, що пережили руйнівні часи революцій і війн і нині очищують душі мирян своєю намоленою поколіннями святістю. Тож продовжимо нашу мандрівку таємними і призабутими церковними закапелками Київщини.

Церкву Святої Параскеви в селі Олійникова Слобода звели 1910 року. Саме село розташоване у 15-ти кілометрах на північний схід від районного центру. Перше поселення у цих місцях було засноване олійником на прізвище Ткаченко. Відтоді походить і назва села. Історія ж церкви Святої Параскеви насправді набагато давніша за офіційну версію, на ціле століття. Як свідчать місцеві перекази, 1808 року селянин Іван Черняк, кріпак Браницьких, з благословення тодішнього митрополита Серапіона, власним коштом переніс свою стару хату на цвинтар і облаштував у ній каплицю. Адже своєї церкви поселення доти не мало. Наприкінці ХІХ століття, у 1883 році, поряд із нею силами місцевих мешканців було зведено дзвіницю, а вже на початку ХХ століття – велику церкву. Хоча  її бані свого часу були розібрані більшовиками у запалі боротьби з релігією та духовною вірою, проте майстерне орнаментальне оздоблення храму ставить його в особливий ряд унікальних зразків дерев’яного українського сакрального зодчества.

Церква Жон Мироносець с. Сорокотяги Білоцерківського району

У 15-ти кілометрах на південь від районного центру розкинулося село Сорокотяги. За деякими народними повір’ями, такою оригінальною назвою поселення завдячує богатирям, які жили в цих краях, адже Сорокотяг – «той, хто має сорок тяг», дуже сильний, дужий чоловік. Число 40 мало магічне значення і використовувалось як синонім великої кількості. Місцева церква Жінок Мироносиць була збудована у другій половині ХІХ століття. Протягом останніх ста років її  неодноразово грабували. Спершу церковну власність розікрали більшовики, у ХХІ столітті – звичайні грабіжники, хоча історії складно нині відрізнити перших від других. Тож місцеві мешканці з великою насторогою ставляться до осіб, які відверто цікавляться церквою, навіть коли йдеться  про простих туристів із фотооб’єктивами. Таку  поведінку можна зрозуміти, і  якщо ви виявите щирий і безкорисливий інтерес до історії,  будете щедро нагороджені цікавими, насправді унікальними оповідями непростого минулого цього села.

Неподалік, кількома кілометрами ближче до Білої Церкви, розташувалось село Шкарівка. Воно було практично селищем-сателітом нинішнього районного центру, бо саме тут працював цегляний завод родини Браницьких. У контексті історичних та культурних цінностей Шкарівка широко відома своєю дерев’яною церквою Зішестя Святого Духу – одним із двох найдавніших храмів району, пам’яток національного значення. Церкву зведено на високому пагорбі понад ставом ще за часів козаччини, 1750 року, на місці її попередниці, церкви 1706 року будови. Спочатку вона мала три бані, але 1840 року храм було перебудовано. Його трохи розширили і підняли на кам’яний фундамент. Нині церква має досить простий вигляд, одну баню, пофарбована чомусь у яскраво жовтий колір. Усі її поверхні обшиті чимось на кшталт лінолеуму, під яким сховано і фактуру дерева, і, ймовірно, різьблені ригелі. Вигляд сучасного «гіпсокартонного» євроремонту рятує іконостас, який ще зберіг старовинні рами.

Особливої уваги вартий найдавніший храм Білоцерківщини – Преображенська церква у селі Сухоліси, що за25 кілометрівна схід від районного центру. Цей унікальний зразок дерев’яного зодчества було зведено на початку ХVІІІ століття, 1726 року, проте в середині ХІХ століття церкву максимально перебудовано. На щастя, у храмі збереглися двохсотлітні розписи, а унікальні віконця-ілюмінатори вишуканої  бані вціліли в неушкодженому перебудовою вигляді.

За переказами місцевих мешканців, спершу – років триста тому –  церква стояла в старому селі Сухоліси, яке потім перенесли. А разом із ним перенесли і старовинну дерев’яну церкву Святого Преображення, споруджену без єдиного цвяха. Оповідають, що храм люди несли на руках, аби не зруйнувати під час розібрання. З того часу церкву вважають особливою, люди їдуть з усіх усюд.  А коли наприкінці 50-х років ХХ століття з «центру» надійшов наказ знищити храм, місцеві мешканці на чолі з головою колгоспу встали на його захист. Голови, звісно, «полетіли», але церкву відстояли.

Хрестовоздвиженська церква с. Ол.Слобода Білоцерківського району

Тож, мандруйте частіше святими місцями Київщини, вклоняйтесь нашим храмам. У них не одне покоління  предків молили Бога, аби послав їм щастя, добробут, здоров’я і довге життя. Молімося щиро, аби і їхнім нащадкам тієї милості набути…

 Леся ЛЕВЧУК

 

Копіювання, цитування, публікація і републікація або ж інше поширення авторських матеріалів, у т.ч. окремих частин текстів чи зображень (за винятком копіювання для приватного використання), розміщених на веб-ресурсах видання, без письмового дозволу «ЧК» забороняється і захищається Законом України «Про авторське право і суміжні права». Дозволяється цитування матеріалів без отримання попередньої згоди за умови розміщення у тексті обов’язкового посилання на «ЧК». Для інтернет-ресурсів є обов’язковим розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на цитовану статтю у тексті.