Козацький храм потребує допомоги

Категорія: Історія

Тут, на високому пагорбі лівого берега річки Шевелухи в селі Тулинці Миронівського району вже понад два століття стоїть дерев’яна церква Різдва Богородиці, побудована в стилі бароко. ЇЇ добре видно не тільки при під’їзді до села, але й з усіх його вулиць.

На перебудову грошей не вистачало

Історія цієї святині бере початок з 1779 року, коли було закладено церкву Різдва Богородиці, а освячено вже готову споруду в 1784 року. Її збудували на дубових підвалинах, із дубових брусів, вона має три бані. Всі зруби перекриті окремими верхами, що завершуються бароковими банями з глухими ліхтарями та маківками. Стіни церкви шальовані вертикально, дзвіниці – горизонтально. Саме такі церкви, побудовані в стилі бароко, називали «козацькими».

Мешканці села завжди добре дбали про свою святиню. У 1861 році споруда потребувала тільки нового покриття та, за модою другої половини ХІХ ст., розпису всередині й зовні – його фрагменти збереглися до нашого часу. В овальних медальйонах – зображення чотирьох євангелістів, по куполу – серафімів, які наче підносять душу до неба.

У 1880 році навколо церкви збудували огорожу. Із роками прочан ставало більше, тож у 1892 році вони зібрали 2200 карбованців на розширення церкви бічними притворами та прибудову дзвіниці. Того ж року єпархіальний архітектор Володимир Ніколаєв розробив проект повної перебудови споруди. Креслення збереглися в Державному архіві Київської області. Передбачалося зробити один верх замість трьох існуючих. Тобто пропонувалося перекласти церкву так, щоб вона відповідала типовим проектам, затвердженим Священним Синодом. Але кошторис робіт становив аж 8000 карбованців.

На щастя, у громади не вистачило коштів на все, тож 1894 року обмежилися тільки прибудовою до західної стіни нової високої двоярусної дзвіниці. Бо стара дзвіниця, що стояла окремо, нахилилася, хиталася від вітрів та негоди й могла розвалитися, побивши дзвони. Тоді ж, 1894 року, відремонтували іконостас, перебудували жертовник і позолотили його.

 

Як церква з комори стала пам’яткою

Церква Різдва Богородиці, інтер’єр, фото 2006 року

За часів Радянської влади, 1934 року, церкву закрили, а будівлю передали для господарських потреб села – використовували як комору.

Під час окупації, 1942 року, богослужіння відновили. Після Великої Вітчизняної війни в церкві провели частковий ремонт. Ще кілька років церква була діючою, але 1962 року її знову закрили.

У 1968 Виконком Київської обласної ради запропонував внести церкву Різдва Богородиці із села Тулинці, що перебувала в аварійному стані, до списку пам’яток архітектури Київської області. Проте до цього переліку вона потрапила майже через десять років – у 1979.

А церква між тим руйнувалася. Паламарня, прибудована з південного боку, не збереглася, від неї лишилися тільки фундаменти. Хори та сходи на них повністю втрачені, іконостас розібраний, дубові бруси в багатьох місцях поїдені жучком, дощаті фартушки, що прикривали дубові підвалини, майже цілком втрачені. Бляха, якою були покриті бані будівлі, повністю знищена іржею. Хрести на банях похилилися. Поруч знаходився напівзруйнований будинок священика.

У 1987-му проектний інститут «Укрпроектреставрація» провів архітектурні дослідження пам’ятки й розробив проект реставрації будівлі, проте до самої реставрації справа не дійшла – з розвалом Радянського Союзу все закінчилося.

1997 року церкву передали віруючим. Тоді ж за підтримки настоятеля храму Святителя Михаїла благочинного всіх лікарняних храмів Києва отця Романа Барановського та благодійного фонду Преподобної мучениці Єлизавети віруючі відремонтували й вкрили оцинкованим залізом куполи храму, відремонтували підлогу. З 1998-го на храмове свято щорічно проходить хресний хід із Києва до Тулинського храму.

На жаль, дерево – не надто стійкий матеріал, і віруючим важко зберегти святиню. Простоявши більше 200 років, церква Різдва Богородиці в Тулинці, пам’ятка національного значення, один із найдосконаліших зразків народного культового зодчества Правобережжя, потребує уваги держави й негайної реставрації.

Олена БРЕЯК, зав.відділу краєзнавства Київського обласного центру охорони та наукових досліджень пам’яток культурної спадщини Управління культури і туризму Київської облдержадміністрації

Копіювання, цитування, публікація і републікація або ж інше поширення авторських матеріалів, у т.ч. окремих частин текстів чи зображень (за винятком копіювання для приватного використання), розміщених на веб-ресурсах видання, без письмового дозволу «ЧК» забороняється і захищається Законом України «Про авторське право і суміжні права». Дозволяється цитування матеріалів без отримання попередньої згоди за умови розміщення у тексті обов’язкового посилання на «ЧК». Для інтернет-ресурсів є обов’язковим розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на цитовану статтю у тексті.