Останній Франко

Категорія: ІсторіяКультураМатеріали номера

IMG_7203

Торік, до свого 80-річчя, онук класика української літератури Івана Франка – Роланд Франко отримав звання заслуженого працівника культури України. Чимало років нащадок славетного Каменяра присвятив роботі у Всеукраїнському фонді відтворення видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини імені О. Гончара та продовженню справи свого славетного діда. Утім, це далеко не всі заслуги Роланда Тарасовича. Мало хто знає, що саме він став «хрещеним батьком» антарктичної станції «Фарадей» (нині – «Академіка Вернадського»), яку 1994 року Великобританія передала нашій країні.

Переїхати до Києва вмовили партійці

Народився Роланд Франко на східній Галичині, у селі Нагуєвичі, де багато років жив Іван Франко (нині тут розташована літературно-меморіальна садиба-музей). Пізніше родина перебралася до Львова, але в 50-х роках змушена була виїхати до Києва. Так вирішив після довгих вагань батько Роланда – Тарас Іванович, наймолодший син Івана Франка. Адже в ті часи на Галичині активно переслідували ідеологічно «неправильну» молодь, і нащадки письменника викликали прискіпливу увагу спецслужб.

– Пригадую, тоді навіть школярів арештовували. Адже ми потайки читали книжки Антона Крушельницького, Уласа Самчука й таємно передавали їх одне одному, – каже Роланд Тарасович.

Але, незважаючи ні на що, батько не поспішав залишати свій рідний край. І навіть після того, як було вбито його товариша – письменника Ярослава Галана, ще певний час відмовлявся від переїзду. Переконати виїхати з родиною до столиці вдалося лише тодішньому секретарю ЦК української компартії, заступнику голови уряду Дмитру Мануїльському, який особисто зустрівся з Тарасом Франком.

Проте за родиною Франка ще не один рік продовжували стежити і в Києві. Мати, сестри Зиновія та Дарія-Любомира й сам Роланд постійно відчували увагу з боку спецслужб. А до батька – Тараса Івановича – приставили охорону, яка ні на крок не відходила від нього. Саме тут, у столиці, Роланд отримав вищу освіту. Проте, на вмовляння матері, професію обрав «приземлену» – інженера. Адже обидві старші сестри пов’язали своє життя з філологією та літературознавством. Зокрема, Зиновія захоплювалася вивченням української літератури й тривалий час досліджувала творчість діда.

Маленький внесок у розвиток науки

– Зовсім не шкодую, що обрав цей фах. Думаю, все-таки зумів зробив свій маленький внесок у майбутнє української науки, – напівжартома каже Роланд Тарасович.

Адже понад 30 років життя він присвятив праці в Київському інституті автоматики, де захистив кандидатську й пройшов шлях від наукового співробітника до заступника генерального директора. Пізніше кілька років очолював Всесоюзний науково-дослідний інститут аналітичного приладобудування. Став автором понад 50 наукових робіт у галузі автоматичного регулювання та приладобудування. А в 90-их роках на запрошення МЗС України перебував на дипломатичній службі у Великобританії. Саме в цей період на посаді радника посла з наукових питань Роланд Тарасович сприяв тому, аби британську антарктичну науково-дослідницьку станцію «Фарадей» було передано Україні.

– Спочатку англійці назвали велику ціну – 20 мільйонів фунтів стерлінгів. Утім було чимало країн, які хотіли стати власниками «Фарадея», – згадує Роланд Тарасович. Я порадився з послом, звернувся до Академії наук, де відразу зацікавилися цією пропозицією.

Вартість у 20 мільйонів для молодої Української держави була доволі великою. Але Роланд Тарасович розумів, що величезна кількість фахівців, які мали досвід роботи ще на антарктичних станціях Радянського Союзу, а також вітчизняні підприємства, які й після розпаду СРСР продовжували виготовляти снігоходи, можуть стати суттєвим аргументом для британської сторони. І продовжував листування з представниками різних дипломатичних служб. А згодом британці відвідали Україну, де на власні очі переконалися, що наша держава має гарний потенціал для науково-дослідницької діяльності в Антарктиці.

– Проте гостре для України питання щодо вартості станції залишалося відкритим, – згадує Роланд Тарасович. – Ще певний час продовжував листуватися з представниками різних британських служб, пояснюючи стан речей. А згодом англійці самі запропонували передати «Фарадей» Україні безкоштовно.

«Хрещеному батьку станції» – таку фотолистівку отримав Роланд Франко від першої української експедиції на «Фарадей».

Перечитати 50 томів

У свій 81 рік Роланд Тарасович має доволі гарну фізичну форму й продовжує працювати. Очолює фонд ім. О. Гончара, відвідує літературні та мистецькі заходи, присвячені пам’яті свого видатного діда. Живе один, але часто спілкується з племінниками, синами сестри Зиновії: Андрієм і Юрієм. Власних дітей у Роланда Франка немає.

– Міг би бути син. Але він помер ще під час пологів. І дружина, ледь отямившись після важкої втрати, більше не наважувалася вагітніти, бо й сама ледь тоді не загинула, – розповідає Роланд Тарасович. – Поставився до цього з розумінням, адже вона була частинкою мене, і я дуже боявся її втратити.

З Аллою Петрівною вони прожили разом майже півстоліття. А чотири роки тому дружини не стало. Про найщасливіші роки подружнього життя нагадують численні світлини коханої. Про особливий родовід – фотографії діда, батьків і родичів. Вони й у рамках на столі й у величезному сімейному альбомі. А ще – в чималій бібліотеці, де зібрані майже всі твори Івана Франка, написані різними мовами й видані за різних часів. Решту речей відомого діда родина Франків ще в післявоєнні роки передали до садиби-музею письменника на Львівщині.

Вечорами Роланд Тарасович здебільшого читає. Тепер, коли вільного часу вдосталь, хоче перечитати все 50-томне зібрання творів діда. Має й улюблені, деякі з них – залюбки цитує. Найбільше, зізнається, йому до душі патріотичні твори Івана Яковича. Запевняє, що в більшості з них приховано передбачення для Українського народу.

– Пролог до поеми «Моїсей» – це просто фантастика!, – упевнений він. – А також вірш «Україна мовить». Лірична драма «Зів’яле листя» – дуже могутня річ, але вона розрахована більше на жінок.

На запитання про те, як жилося всі роки з таким відомим прізвищем Роланд Тарасович теж відповідає жартома.

– Частіше в школі допомагало та інституті, коли замість того, аби писати приклади та формули біля дошки, викладачі, знаючи походження мого прізвища, просили прочитати щось із дідового.

Аби ім’я не забули

Онук відомого письменника є останнім, хто носить його прізвище в Україні. Адже в чотирьох дітей Івана Яковича Франка: синів – Петра, Андрія та Тараса й доньки Ганни народився лише один нащадок чоловічої статі – Роланд. Решта – дівчата. Дітей письменника й більшість онучок вже немає в живих, а правнуки роз’їхалися світом. І тепер, через багато років після смерті відомого діда, Роланд Франко докладає максимум зусиль, аби ім’я діда не забули.

– Хочу зробити ще багато! Мрію втілити в життя давній задум – заснувати Державну премію ім. І. Франка, започаткувати літературно-мистецьке свято його імені, видати деякі твори Івана Яковича. І домогтися, аби Львівському меморіальному музею ім. І.Франка надали статус Національного.

Роланд Тарасович перераховує все, що планувалося зробити згідно з постановою Кабінету Міністрів від 27 серпня 2006 року «Про заходи щодо вивчення та популяризації духовної спадщини Івана Франка». І із сумом додає, що за ці роки нічого не змінилося.

– Сподіваюся, що щось все-таки вдасться зробити, постійно веду перемовини, шукаю підтримки в меценатів, – каже Роланд Тарасович, – Дасть Бог – устигну!

Христина БРЯНЦЕВА

Фото Лади БОНДАРЕНКО

Копіювання, цитування, публікація і републікація або ж інше поширення авторських матеріалів, у т.ч. окремих частин текстів чи зображень (за винятком копіювання для приватного використання), розміщених на веб-ресурсах видання, без письмового дозволу «ЧК» забороняється і захищається Законом України «Про авторське право і суміжні права». Дозволяється цитування матеріалів без отримання попередньої згоди за умови розміщення у тексті обов’язкового посилання на «ЧК». Для інтернет-ресурсів є обов’язковим розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на цитовану статтю у тексті.