«Роксолана»: із минулого в майбутнє

Категорія: Люди

Сьогодні  майстерня художнього ткацтва «Роксолана», що діє  при  Богуславському районному відділі  культури – одна з небагатьох у державі, яка не лише зберегла традиції, а й прославляє своїми виробами Україну далеко за її межами.

 Музеймайстерня

Ткані сорочки, весільні рушники, серветки, скатертини, плаття – від різноманітності та кольорового багатства розбігаються очі.  Водночас усе це з натуральних тканин – для здоров’я  просто знахідка!

«Перегукуються» вісім робочих верстатів, що виводять нові узори на виробі, а мені хочеться повернутися на кілька століть назад, зазирнути у витоки справи, «приміряти» на сьогодення ті прадавні узори, кольори, відтінки… За день роботи на дерев’яному верстаті народжується рушник.

Кожна стіна в цеху нагадує музей, що зберігає історію ремесла, його кращі зразки. Тут знаходимо й сторічні рушники, які передавалися з  покоління в покоління. Ткацький верстат був у кожній селянській оселі, упродовж століть вважалося, що жінка зобов’язана вміти виконувати ткацькі роботи, інакше вона не була повноцінним членом громади.

Ткацький верстат був у кожній селянській оселі, упрожовж століть вважалося, що жінка зобов’язана вміти виконувати ткацькі роботи, інакше вона не була повноцінним членом громади

Є тут і вироби з колишньої «Победы», які нагадують про роботу фабрики, де працювало  лише 300 майстринь. Колись Володимир Щербицький особисто видав розпорядження створити в районі підприємство для жінок. На початку 90-х  на прохідній повісили замок, а  верстати почали спалювати. Врятовані вісім сьогодні відроджують  славу ткацького регіону.

Майстрині «Роксолани»  виготовляють як одяг, так і доріжки, скатертини, рушники, покривала, наволочки, портьєри, серветки  тощо.

–        Протягом століть удосконалювалися технічні прийоми виготовлення тканин, збагачувалися їхні орнаментальні та колористичні рішення,- розповідає приватний підприємець Лілія Тихоненко, яка об’єднала довкола «Роксолани» майстрів забутої справи. – Найпоширенішими в Україні техніками ручного ткання були човникова та перебірна. Для виробів, виготовлених лише за допомогою човника, властиві смугасті композиції. Перебірна техніка дає ширші можливості для створення складних візерунків: ромбів, розет, зірок, стилізованих зображень птахів, вазонів, архітектурних споруд тощо.

Подарунок для папи Римського

– Уявіть, щоб виготовити погонний метр полотна, треба до десяти тисяч разів прокинути човника з одного боку в інший, – каже ткаля Любов Сердюк, яка в майстерні з першого дня. – А ще більше часу йде на «заправку» верстата, тобто на його налаштування на загальний візерунок, де кожна ниточка мусить зайняти своє місце. Жінки вивчили  узори на старовинних рушниках і оживляють їх на своїх виробах. І тут важливі не лише уява й талант майстра, а і його терпіння.

На врятованих верстатах щодня створюють шедеври

У цих творчих лабораторіях зародилися орнаменти під пісенне Євробачення, що проходило в Києві. Десятки різноманітних виробів запропонували майстрині й уболівальникам футбольного Євро-2012. Прославляли державу рушники з Богуслава на численних Олімпіадах. Довелося робити навіть подарунок  папі Римському Іоанну Павлу II. Роботи майстринь «Роксолани» продаються в художніх салонах, на різноманітних ярмарках і виставках.

 «На щастя – на долю»

Осінь – пора весіль,а тому нині зростає попит на обрядові  рушники та сорочки.  Такі вироби купують для подарунків друзям і знайомим за кордоном. Але, окрім декоративної, весільний рушник має ще й магічну функцію. Вишите полотно, на яке стають молоді, означає життєву дорогу.

–        Популярні нині написи  «на щастя, на долю» наші пращури шифрували в  орнаментах, – розкриває секрети вишивки  майстриня Олена Картишева. – Вишита восьмикутна зірка означала Бога, Сонце, хвиляста лінія — нескінченність життя, стилізована калина — уособлення дівочої краси, молодості, кохання, виноград — символ благополуччя, квіткові пуп’янки вказували на дітей і продовження роду.

У весільному обряді на Київщині початку ХХ століття дослідники нарахували майже 20 рушників. На них клали коровай,  перев’язували старостів, простеляли дорогу молодим. Але найголовнішим був той, на якому батьки благословляли молодих. Такий рушник  – особлива святиня, яку не показували стороннім і берегли як зіницю ока, передаючи з покоління в покоління. Старий узор нащадки відтворювали на новому полотні як енергетичний код роду.

Якщо вишивати – то в четвер

Покровителькою прядіння й ткацтва в Київській Русі була богиня Мокош. Її зображено на знайденому фрагменті ткацького верстата. Наші предки поклонялися Мокоші, вірили в її допомогу й захист від злих сил.

Цими заняттями заборонялося займатися в п’ятницю. Починати рукоділля найкраще зранку в четвер  –  енергетичну вершину тижня. Саме цього дня  наші пращури приступали до весільних рушників.

Вікторія ЛЯХОВЕЦЬ 

Фото Володимира ДАВИДЕНКА

Копіювання, цитування, публікація і републікація або ж інше поширення авторських матеріалів, у т.ч. окремих частин текстів чи зображень (за винятком копіювання для приватного використання), розміщених на веб-ресурсах видання, без письмового дозволу «ЧК» забороняється і захищається Законом України «Про авторське право і суміжні права». Дозволяється цитування матеріалів без отримання попередньої згоди за умови розміщення у тексті обов’язкового посилання на «ЧК». Для інтернет-ресурсів є обов’язковим розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на цитовану статтю у тексті.