Відродили вечірні посиденьки

Берегині українських звичаїв мешкають у селі Халеп’я.

Без верби і калини нема України – так говорить народна мудрість. Є свої розлогі верби й у селі Халеп’я Обухівського району, є своя «Калинонька» – співоча – ансамбль народної пісні.

Заряджені позитивом

Калинонька

Росте калинонька,

Цвіте калинонька.

Калина красна, як та кров.

Росою вмитая, з рясними вітами,

Моя любов, моя любов.

Вітерець гойдається та залицяється,

Пісні про вірність їй співа,

А кучерявий дуб, що її серцю люб,

Скупий на ласку і слова.

– Жемчужний голубе, –

Калина мовила, –

Ти не ламай моє гілля,

Не шарпай листячко,

Не рви намистечко.

Я не твоя, я не твоя.

Росте калинонька,

Цвіте калинонька.

Калина красна, як та кров.

Росою вмитая, з рясними вітами,

Моя любов, моя любов.

(Сл. Ольги Пугач)

Нещодавно закликали дівчата (а інакше їх і не назвеш, незважаючи на вік від 70 до 4 років) своїх земляків до місцевого Будинку культури на вечірні посиденьки, як самі їх назвали. І потягнулися до культурного осередку люди, аби громадою врочисто завершити цикл новорічних святок.

Стилізована в українських традиціях світлиця на сцені привітно зустрічала гостей образами, заквітчаними вишитими рушниками, прадавньою піччю з мальованими півнями, щедрим столом (зал наповнився духмяним ароматом щойно зварених вареників)…

Стіл, накритий гаптовою скатертиною, причаровував якоюсь незвичайною магією, як з’ясувалося, це робота сина місцевої майстрині художньої вишивки Надії Пащенко – Юрія. Воістину не зміліють народні джерела, якщо триває така спадкоємність!

А зачин розпочала іскрометний натхненник гурту Людмила Климовець, матуся семи (!) дітей і бабуся п’яти онуків, хоч її вигляд цього зовсім не виказує. Разом зі своєю помічницею Валентиною Канабас, секретарем сільради, вона вела вечір за власним сценарієм лагідною мовою та такими привітними словами, що неопалювана зала враз наповнилася теплом і родинним затишком.

А коли полинула пісня, обличчя присутніх враз розквітли усмішками, адже спів, як і церковні дзвони, зачіпає всі фібри душі, наповнюючи позитивом і даруючи радість. Співають аматори акапельно, немає акомпаніатора. Із одного боку, дійсно, дуже шкода, а з іншого – спів виходить джерельно чистим і натуральним. Слухаючи їх, часом дивуєшся, що люди без спеціальної музичної освіти, без знання нотної грамоти так досконало володіють своїми голосами – земля українська народжує справжні таланти. Згадуються чудові концерти й вистави, коли художнім керівником був Микола Коробенко (на жаль, уже відійшов за вічну межу).

Учасниць колективу, окрім безмежної поваги до пісні, єднає також відданість рідному краю: багато з них повернулося на батьківщину після міського життя. Зокрема, Ольга Пугач. Людина глибоко віруюча, її голос лунає й серед півчих у церкві. Вона успадкувала творчу натуру своєї тітоньки Тетяни Нещерет, заслуженої артистки України, поетеси, співавторки книги «Халеп – город над Дніпом», яка була справжнім патріотом рідного села. Пані Оля склала гімн села. Колектив виконував цей твір уже кілька разів на всіляких святах.

Повернулася в село й Катерина Шарай, коли сплило, як сон, 10 років догляду за тяжкохворою ненькою, поховавши її й залишившись у передпенсійному віці без роботи. Співочий колектив прийняв її до своєї когорти, незабаром знайшлася й робота в сільраді. І людина піднялася, злетіла, розправивши крила, головне – не зачерствівши душею.

Халеп’янська колядка

Ой, Боже наш нарожденний,

Божая сила!

Що породила діва Марія

Божого сина!

Не лякайсь, діво панно.

Це божеський глас.

Та бери дитя нарожденнеє

На руки від нас.

На святого Гавриїла

Річки потекли,

Щоб по Рождеству, по Хрестовому

Сади зацвіли.

Сади цвітуть і всяке древо,

Ще й різні квіти.

Щоб радувались старі люди

Ще й малі діти.

А ми цьому хазяїну колядували

Із Ісусом Христом,

Святим Рождеством поздоровляли!

(Сл. Ольги Пугач)

Халеп’янська лірична

Моє рідне село – найрідніше у світі,

Дивлюсь я на тебе, як красиво кругом!

У вишневому цвіті, білосніжних акаціях,

У кленах і вербах стоїш над Дніпром.

Історичне село – Коломийще з розкопками

І трипільська культура від нас почалась.

Із Вікентієм Хвойкою з пам’ятки пращурів,

І слава про Халеп’я скрізь розійшлась.

Рибальське село – колгоспне й робоче,

Православная церква споконвіку була.

До тебе всім серцем прихилитися хочеться

І пісню співати про добрі діла.

Дніпровськії кручі й пароплави могучі,

І море своє в нас, воно окриля.

Тебе називаєм на ім’я й по батькові,

Свята, як наш хліб, халеп’янська земля!

(Сл. Ольги Пугач)

Найстарша з гурту, Ніна Демченко, бере участь в ансамблі, можна сказати, без відриву від виробництва – саме вона наводить лад у клубі, працюючи прибиральницею.

Родзинка колективу

Справжньою окрасою гурту є поки що єдиний чоловік серед співочої гвардії – Михайло Пиріг. Уродженець Львівської області, одружившись із місцевою дівчиною, приріс душею до халеп’янської землі. І кому ж, як не йому з такою яскравою колоритною зовнішністю, бути господарем української хати на святі, а під стать йому Тетяна Лавріненко – уособлення щирої української молодиці, яка своїм темпераментом дасть фори будь-кому з молодих. Саме вона запропонувала створити такі яскраві головні убори своїм колегам, що забриніли новими барвами. Не відстають від них й інші дівчата, за віком уже пенсіонерки, а за станом душі ще зовсім юні, енергійні та натхненні: Олександра Кочубей, Надія Ярмольчук, Валентина Демченко – усього їх дев’ятеро.

І от «баба» з «дідом» разом зі своїми «доньками» розпочинають цікаве обрядодійство: святкова хата радісно вітає колядувальників, щедрувальників і засівальників – діток і молодь, які, за прадавніми звичаями, здоровлять господарів, виконуючи обрядові пісні й отримавши смачні гостинці. Зворушливо пролунали колядки з уст маленьких доньок художньої керівниці, а старші діти щедрували й засівали. Концерт перемежовувався співом дівчаток Яни Домбровської та Наді Спілок, веселими й журливими піснями колективу, розповідями про традиції… Нікого не залишила байдужим автентична колядка ансамблю, що збереглася із сивої давнини й бережно передавалася з покоління в покоління:

…Ой, Боже наш нарожденний,

Божая сила!

Що народила діва Марія

Божого сина!..

А як запально читав гуморески пан Михайло! Та й танцює поважне «подружжя» по-молодецьки. А пісня «Калинонька» у виконанні ансамблю стала візитівкою колективу.

Щиро вітала своїх земляків сільський голова Галина Домбровська:

– …Щоб завжди на покуті – сонечком хлібина

І жила у злагоді вся ваша родина!

Зал сприймав виступи з великим задоволенням. Приємним подарунком після концерту стало поповнення гурту ще одним чоловіком. Але водночас оголюється й низка проблем. Щонайперше турбує недостатнє фінансування. Приміром, куліси «плачуть» дірочками від поважного віку, а бубен взагалі не витримав тяжкої долі – геть лопнув… Сценічними костюмами свого часу допоміг Данило Федоряченко, теж син нашої землі, який останні 30 років працював директором-розпорядником театру ім. Франка.

Може, знайдуться сучасні терещенки, які захочуть допомогти рідній громаді матеріально. Хоча сільський голова з вдячністю згадує низку місцевих підприємців, які надають посильну допомогу.

Викликає занепокоєння відсутність зацікавлення народною тематикою з боку молоді, її замало й на сцені, і в залі. Чи є наступники цього могутнього творчого пласту? Хоча, дивлячись на таких ентузіастів, які призвичаюють і власних діток, і молодь до традицій, хочеться сподіватися, що не замуляться народні джерела й бринітимуть дзвінкі ручаї народної творчості повсякчас.