«Щоб повірити в добро, треба просто робити його самому»

Цей, трохи перефразований, вислів Льва Толстого став одним із принципів життя підприємця Григорія Гавриленка, про якого ми розповіли в попередньому номері газети. Саме він подарував родині майора СБУ, який загинув під Слов’янськом, двокімнатну квартиру в Києві. «ЧК» вирішив ближче познайомитися з Григорієм Олександровичем.

Про родину Руслана Лужевського, який народився у Волошинівці Баришівського району, та його подвиг Григорій Гавриленко почув із теленовин. Довідався, що дружина й двоє дітей покійного майора, який загинув у Донецькій області, не мали житла в столиці.

– Саме тоді й вирішив придбати їм квартиру на Харківському масиві,– розповідає пан Григорій. – Підтримала мене й дружина Наталія. Та робив це я не для того, аби про мене писали в газетах. Краще про тих розповідайте, хто гине за Україну….

Григорій Олександрович переконаний: щоб повірити в добро, треба просто робити його самому.

Був «Світанок» – стала «Аратта»

«Осяяна сонцем хліборобська країна» – так перекладається із санскриту слово «аратта». Саме таку назву понад десять років тому обрав для свого аграрного господарства його керівник Григорій Гавриленко. Новітня «Аратта» народилася в Лизогубовій Слободі Згурівського району, на базі колишнього колгоспу «Світанок».

– Задля досягнення мети необхідно чітко розставити пріоритети, створити цілісну програму,– переконаний Григорій Олександрович. – Кожна країна створює свій, унікальний, спосіб господарювання. Він відбивається на глибинному, ментальному рівні. Хліборобська Україна з її працьовитим селом завжди була житницею Європи. Сьогодні вона може й повинна стати житницею світу.

Григорій Гавриленко (праворуч) на жнивному полі разом із командою фахівців радіє здобуткам підприємства

Ці слова керівника виважені роками роботи, десятками поїздок за кордон, де колишній будівельник переймав досвід і звіряв його з написаним у книжках. Із Голландії, Німеччини, Бразилії звозив до села все нове. Нещодавно побував у Кувейті, аби підгледіти й там передові технології.

Десять років він придивлявся до сільського бізнесу, зважував, і коли вирішив зайнятися власною справою, зіштовхнувся з негативною реакцією друзів і навіть дружини. Тоді ніхто його бажання вкласти гроші в аграрне виробництво не підтримав і не зрозумів. Та йому знадобилося зовсім мало часу, аби довести всім, що працювати на землі не лише цікаво, а й вигідно. Проте, можливо, родинне коріння покликало до землі: прапрадід Григорія Олександровича був заможним господарем, яких за більшовицьких часів називали куркулями, умів на землі поратися. Сьогодні господарство має у своєму складі чотири успішні доданки-підприємства, що спеціалізуються на вирощуванні рослинницької та тваринницької продукції.

– Поле й ферма вчать і екзаменують щодня,– каже пан Григорій.

А втім, поля, які обробляє підприємство Григорія Гавриленка, вже давно стали еталоном світової якості. Якщо раніше в колгоспі дві тисячі гектарів обробляли 40 тракторів, які ще й постійно ламалися, то тепер – усього кілька високопродуктивних агрегатів, та ще й на восьми тисячах гектарів. Чистенькі, доглянуті зелені масиви вчасно підживлюють, окрім того, вносять необхідний комплекс препаратів проти хвороб і шкідників рослин. Гарному кінцевому результату сприяє якісний насіннєвий матеріал від кращих виробників, отож у землю завжди лягає насіння еліти. Тому за середньою врожайністю ТОВ «Аратта» є одним із лідерів не лише в Згурівському районі , але й успішно конкурує на аграрній мапі області. Так, минулого сезону ранніх зернових зібрали 60 і навіть 70 центнерів на круг. Добрий економічний ефект дали й поля з кукурудзою –120 ц/га . Це – гідний результат, і нині вже фермери-початківці їздять до Гавриленка на аграрні уроки.

300 корів – це не лише робочі місця в селі, а й чималий прибуток до каси: торік галузь поповнила її на півтора мільйона гривень. Тут від кожної корови отримують щодоби понад 17 літрів молока – світовий результат досягнуто й на фермі. Із такими виробниками ведуть на рівних мову й переробники: сьогодні молоко купують майже по 4 гривні за літр.

Ще один соціальний проект господарства спрямований на реанімацію Згурівського цукрового заводу. Тут два роки не вирощували солодкі корені. Нинішнього року культуру повернули до сівозміни: 300 гектарів забезпечать переробників якісною сировиною восени. Тут уже працюють із технологіями, що забезпечують із кожного гектара по 500 і навіть 700 центнерів буряків на круг.

Невдовзі до улюблених і вигідних культур тут додадуть виноград. Наразі 32 сорти вже проходять випробування в господарстві на врожайність і смак.

«Моральний обов’язок заможної людини»

Примітно, що молодь залишається працювати в селі. А як живеться тим, хто вже «відорав» до межі аграрну ниву й нині на відпочинку? А з яким настроєм зустрічають новий день солдати Великої Вітчизняної? А які проблеми в багатодітних родин? Для спілкування із цими людьми в напруженому графіку роботи пан Григорій обов’язково знаходить час.

– Не маю права бути байдужим до оточуючих – каже керівник.– Благодійність – це прояв співчуття й моральний обов’язок заможної людини.

Освітлення вулиць села, безкоштовна оранка городів і обмолот пайовикам, побудова дитсадка, встановлення міні-котельні в школі, заміна вікон, постійне забезпечення продуктами харчування – ось лише окремі епізоди в переліку добрих справ «Аратти».

…Випусник 116-ї столичної школи Вадим Лужевський, син загиблого майора, на останню шкільну лінійку йшов із нової квартири. Його брат Богдан закінчив п’ять класів цієї школи і разом з мамою також поспішав на свято. Та братам хотілося б відчувати ще й міцне плече батька, почути його побажання старшому, який робить кроки в доросле життя…