Він повернеться в армію

Категорія: ЛюдиМатеріали номера

Капітан Ярослав Миронов переніс три важкі операції, але ногу довелося ампутувати.

У минулому номері «ЧК» розповів, що під час Антитерористичної операції 22 травня 2014 року було тяжко поранено військовослужбовця 30-ї механізованої бригади з Новоград-Волинського Житомирської області, старшого лейтенанта Ярослава Миронова, 1986 року народження. Ярослав переніс три важкі операції, але ногу довелося ампутувати. Сьогодні він лікується у столиці, у військовому шпиталі. Ми зустрілися з ним, щоб розпитати, як все відбувалося.

– На кількох блокпостах ми забезпечували президентські вибори в Старобільському, Сватівському районах Луганщини (там, до речі, вибори відбулися): оглядали машини, перевіряли документи в людей. Спочатку все було більш-менш спокійно. Тоді стояла спека, отож воду нам місцевий аграрій прямо бочками привозив – до нього навіть приходили розбиратися, чого це він нам допомагає. І пересічні люди продукти привозили, насправді там вони самі не можуть з’ясувати, що насправді відбувається. Адже, окрім сепаратистів, є багато банд, у яких з’явилася зброя. Грабують магазини, аптеки, а говорять, що вони – Правий сектор (там же ні влади, ні правоохоронних органів).

А ви самі достатньо були забезпечені зброєю та засобами захисту?

Усього нас було чоловік 650. У всіх, хто стояв на блокпостах, були бронежилети четвертого ступеня захисту – ніхто ними не обмінювався, як показують іноді в новинах. Коли наближалися вибори, почали приїжджати з так званих незаконних формувань – по три-чотири автобуси людей незрозумілих національностей. Але вони зазвичай не виходили з автобусів, говорили з нами кілька представників, які їх супроводжували. Щоб ми звільнили територію, погрожували зброєю. Після кожного такого приїзду ми посилювали блокпост. Просили, щоб підвезли артилерію, потім – зенітну установку. Зробили мінне загородження, обладнали окопи, намети повністю обклали мішками з піском, навколо виставили бронетехніку. Такого, щоб вночі всі спали, а в цей час нас обстрілювали, як розповідають про інші частини, у нас бути не могло! Уночі був посилений режим – лише третина бойового складу відпочивала.

Пам’ятним знаком «За воїнську доблесть» Міністерство оборони України нині нагороджує тих, хто мужньо проявив себе під час Антитерористичної операції. Серед них – і капітан Я. Миронов

Як же сталося, що вас так сильно поранило?

Перед виборами було ухвалено рішення посилити військові позиції з боку Сєвєродонецька, де влаштувалися ополченці й звідкіля почастішали обстріли. Частина нашого блокпоста о 23-ій виступила в той бік, а біля 5-ї години – а це за100 км– ми вже підійшли до Рубіжного. Повинні були поставити свої блокпости поруч із блокпостами сепаратистів. Один – у бік Лисичанська, інший – Сєвєродонецька.

Та розгорнутися нам не дали: головну колону почали обстрілювати, тому начальник штабу наказав іти «витягувати» звідти наших хлопців. По нас били десантні міномети, потім почали стріляти з гранатометів.

Нашій колоні все-таки вдалося розгорнутися, але піти праворуч-ліворуч було неможливо, тому що навколо болото й річка, а дорогу назад завалили місцеві величезними колодами. І ми опинилися в пастці.

Місцеві вимагали, щоб ми залишили зброю й техніку та йшли пішки (вони боялися, що ми будемо «зачищати» місто). Ми говорили, що нам просто потрібно вивезти техніку. Вони: «Ні, ви потім повернетеся, у нас буде другий Слов’янськ».

Потім прийшли переговорники з боку ополченців. Вони пропонували зробити шоу: підірвати машину та зафільмувати це на камеру…

Начальник штабу вирішив: ми займаємо кругову оборону й будемо прориватися з технікою та людьми. Коли місцеві почули, що буде працювати артилерія, зрозуміли, що нас пора відпускати й почали допомагати розтягувати завали. Але лише ми завели першу машину, під’їхало два автобуси з чеченцями. Зав’язався бій, і я був одним із перших, кого поранили.

Куля зайшла дуже невдало, внизу, над стопою, й пішла «перекидатися» догори та рвати всі м’язи, а головне, пошкодила артерію під коліном. Мене вивезли до лікарні в Рубіжне медмашиною, яку ми встигли відігнати з блокпоста.

Орден Богдана Хмельницького III ступеня Президент вручив Миронову у військовому шпиталі. Цим орденом нагороджують громадян за особливі заслуги у захисті державного суверенітету, територіальної цілісності, зміцненні обороноздатності та безпеки України. До речі, свого часу цим орденом було нагороджено знаменитого розвідника Євгена Березняка (Майор Вихор)

А ставлення лікарів було нормальним?

Так, одразу прооперували, і велике спасибі – дуже швидко знайшли кров, із місцевого пологового будинку привезли, у мене досить рідкісна група. О 22-ій якісь люди з автоматами намагалися вбити мене та інших хлопців, але головний лікар цьому завадив. На ранок я ще міг поворухнути двома пальцями. І навіть думки не було, що загрожує ампутація. Але бачу – хірурги щось замовчують: вони там досить молоді і з такими пораненнями не стикалися. Запитав, що з моєю ногою. У відповідь почув:

– Тебе потрібно терміново доправляти в хороший госпіталь, де є потрібні фахівці.
Я й так втратив багато часу – мій київський лікар каже, щоб врятувати ногу, з моменту поранення до часу проведення операції потрібно, щоб минуло не більше восьми годин.

І як ви звідтіля вибралися?

У Рубіжному нас заблокували – увечері не пропустили через блокпост сепаратистів машини, які прибули за пораненими до лікарні. Лише вранці ми змогли виїхати до свого блокпоста, куди прилетів гвинтокрил, щоб забрати нас у Харків. Мені ще пощастило: коли все сталося, у мене в руці залишився телефон. Дівчинка, медсестра, допомогла його зарядити, і я після операції почав телефонувати своєму командиру.

У Харкові зробили ще одну операцію. Але вже почалися ускладнення. Бачив, як хірург мовчки показав медсестрі пальцями: «Чик-чик». І мене відправили до Києва – як в останню інстанцію. Літак, який мав забрати поранених із Донецька та Харкова, не прилетів, і мені як тяжкохворому надали реанімаційний автомобіль. Водій просто летів усю дорогу з увімкненими мигалками, і годин через п’ять я знову був на операційному столі.
Але тепер лікарі боролися вже не за ногу, а за життя. У мене почалася гангрена. Заввідділення Володимир Михайлович Роговський і лікар Олексій Сергійович Родіонов – це дві людини, які мене рятували. Якби в Харкові зробили ампутацію, можливо, врятували б і коліно. Знову ж таки, – можливо…

Схема зони бойових дій, де було поранено старшого лейтенанта Миронова

Викадровий військовий, як уявляєте своє майбутнє?

Так, я закінчив Харківський танковий інститут за спеціальністю інженер-механік, служив у складі миротворчої місії в Косовому. Із дитинства чомусь хотів стати військовим, хоча армійців у родині не було. Та якщо сьогодні таке зі мною сталося – що робити? Написав рапорт міністру оборони з проханням залишитися в Збройних силах, і мені його підписали з дозволом навчатися заочно у військовій академії. Сподіваюся, ще знайду себе, і все для цього робитиму. До мене нещодавно паралімпійці приходили з пропозицією до них приєднатися – я займався легкою атлетикою – штангою, бігом. Але не захотів, налаштовуюся на звичайне життя. Адже сучасні протези – багатофункціональні, не те, що колись.

 

– Хочу вже залишити шпиталь, – ділиться планами воїн. – Потрібно змінити обстановку. Мені надають відпустку – 30 діб. Певно, поїдемо з дружиною до Харкова, там є реабілітаційний центр…

Окрім протезу, який коштує десятки тисяч євро, Ярославу дуже потрібні відновлювальні процедури. Як каже, коли біль відступає, то дивиться телевізор, розмовляє з друзями, відвідувачами, читає. А якщо нестерпно болить, то не може навіть прочитати повідомлення в телефоні.

Дружина Ярослава, Галина – учителька молодших класів, працює в Новограді-Волинському, де мешкає подружжя. Нині тимчасово оселилася… у військовому шпиталі – доглядає чоловіка в палаті.

А ще постійно допомагають волонтери – коштами, медикаментами, харчами.

– Днями волонтер-перукар мене безкоштовно підстригла, – повідомляє таку подробицю Ярослав. – А якось пораненим бійцям діти принесли свої малюнки, було дуже зворушливо. Мені одного разу передали простирадло, на якому маркером було написано: «Слава Героям!». Це запам’ятовується.

– Ми взагалі такого не очікували від киян, – підхоплює Галина. – Навіть мешкати у себе пропонували.

Пораненого офіцера відвідали Президент України Петро Порошенко, виконуючий обов’язки міністра оборони Михайло Коваль. Вручили нагороди, капітанські погони. Поранених тоді зібрали в одному приміщенні шпиталю для неофіційної розмови з главою держави. І це не був монолог Президента. Був діалог, каже Ярослав. Порошенко розповів про плани, стратегію відновлення конституційного порядку на сході. Дав розпорядження взяти на контроль лікування поранених воїнів. Підтримав і бажання Ярослава залишитися на військовій службі. Сказав – буде прикладом для інших. Вони у свою чергу попрохали главу держави посилити переговорний бік процесу врегулювання на сході…

Про найстрашніше

Як каже Ярослав, відкритих бойових дій на сході майже немає. А найстрашніше – це коли стріляють із житлових будинків, а відкрити вогонь у відповідь не можна. Коли місцеві приходять до тебе нібито з миром, а потім стріляють у спину. І тоді жодні військові таланти та вміння не допоможуть, сподіватися доводиться лише на сліпу долю. Саме там закрадається думка про зрадників… І виникає питання – чому колони українських військовиків потрапляють у засідки?

– Були випадки, коли місцеві отруювали наших військових. Тому ми на своєму блокпосту були дуже обережними, – згадує офіцер. – Скажімо, якщо хтось приносив нам харчі, сік, компот, воду, то ми спочатку прохали гостя скуштувати це…

Увага!

Кошти для допомоги Ярославу можна переказувати на рахунок Приватбанку на ім’я дружини.

Миронова Галини Василівна (тел.: (098)706 82 47):

Номер рахунку: 5168 7420 1279 9064 (для гривень)

4731 2171 0247 9498 (для доларів)

4731 2171 0247 9530 (для євро).

Лариса БІНЬКО,

фото автора

 

Копіювання, цитування, публікація і републікація або ж інше поширення авторських матеріалів, у т.ч. окремих частин текстів чи зображень (за винятком копіювання для приватного використання), розміщених на веб-ресурсах видання, без письмового дозволу «ЧК» забороняється і захищається Законом України «Про авторське право і суміжні права». Дозволяється цитування матеріалів без отримання попередньої згоди за умови розміщення у тексті обов’язкового посилання на «ЧК». Для інтернет-ресурсів є обов’язковим розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на цитовану статтю у тексті.