Категорія: Працівники ворзельського санаторію кажуть: якщо не буде погашено борги із зарплати, то знову заблокують Варшавське шосе.
ЗАБЛОКОВАНА “УКРАЇНА”
Два тижні тому майже триста пацієнтів кардіологічного санаторію «Україна», що у Ворзелі, готували до дочасної виписки. Цьому закладу перекрили газ, а за кілька днів припинили й електропостачання. Причиною такого комунального колапсу стали не борги, а те, що держказначейство місяцями блокує рахунки «України».
– Ситуація в нас стала критичною, – розповідає старша медсестра реабілітаційного відділення Валентина Борисова. – Адже знеструмлення могло вартувати хворим життя. До нас привозять хворих на п’ятий – сьомий день після операцій на серці, а тому мають постійно працювати кардіограф, дефібрилятор. Часто буває так, що одному хворому кардіограму потрібно робити кілька разів на день. Оскільки було повністю припинено роботу необхідного обладнання, то ми змушені були перевезти пацієнта до восьмої столичної лікарні.
Поруч із корпусом зустрічаємо 70-річних пенсіонерів і 30-річного чоловіка, у якого десять днів тому стався інфаркт. Сьогодні в них усе позаду, і персонал намагається всіляко їх підтримувати, зокрема, і теплим словом, адже окрім медикаментів необхідні увага й турбота. Звичайно, не всім пацієнтам відомо, які випробування протягом останнього півроку випали на працівників закладу: саме стільки часу вони не бачили зарплати. Отож, коли терпець увірвався, люди вирішили перекрити Варшавську трасу. Майже п’ятдесят працівників санаторію та пацієнтів заблокували дорогу. Упродовж 15 хвилин тривала акція протесту, яка вже за кілька днів увінчалася позитивним результатом: медперсонал отримав зарплату за грудень та аванс за січень і лютий.
– Сьогодні трішечки живемо – дали газ, світло. Після вихідних очікували, що виплатять частину грошей. Хоча б половину з того, що нам винні, – пояснює головний лікар санаторію Андрій Липовецький.
Та чи надовго вистачить коштів і чи готова енергокомпанія й надалі постачати газ і світло в борг – запитання, на яке в «Україні» поки що немає відповіді.
Та все-таки до вечора минулої п’ятниці на рахунок санаторію мав надійти майже мільйон гривень. Головний лікар телефоном розповів: є лише 265 тисяч. Їх вистачило, щоб роздати по 500 гривень авансу, трохи сплатити за газ. Трасу люди розблокували. Обурюються: чому свої кревні мають вибивати? Проте зрозуміли: метод дієвий. Тож, кажуть, якщо не отримають усю суму – найближчим часом знову перегородять дорогу. І без грошей із неї вже не підуть.
Головний лікар санаторію за такої ситуації побоюється, що може сам стати пацієнтом. Хоча путівки до закладу всі розкуплено, але грошей тут катма. Навіть харчів наприкінці минулого тижня залишилося на три дні. Сьогодні харчоблок працює майже з коліс.
Сім мільйонів, що врятують життя
Водночас у санаторії потерпають не лише хворі, але й переселенці з Криму, Маріуполя, Слов’янська.
– Ми не хочемо ходити з простягнутою рукою, не треба на нас дивитися, як на бомжів, які приїхали й не знають, що робити. Усе, що нам потрібно, – це розуміння з боку держави, – говорить Вадим зі Слов’янська.
– Тут умови хороші, але гарячої води не було днів десять,– пригадує Дмитро Іванович із Києва. – Помитися було неможливо, а тому рятували вологі серветки. Добре, що холодну воду подавали, а тому гріли її кип’ятильниками, привозили з дому чайники.
Без газу не працювало ванне відділення, не було інших процедур.
Кабінет вихрових ванн для рук і ніг – чи не один із найпопулярніших. Тут розмовляємо з Петром Винарським зі Сквири, який проходить реабілітацію після інфаркту.
– Протягом тижня ванни не працювали – розповідає молодша медична сестра Ольга Ходаченко, яка трудиться понад 30 років.
Санаторій мав би отримати за свою виконану роботу понад сім мільйонів гривень. Сьогодні має копійчані перерахування, які й урятували життя закладу.
У держказначействі щоразу повідомляють, що про проблему знають. Кажуть: санаторію переказали кошти. Чому грошей люди так і не побачили – відповіді не мають.
У БОРГАХ ЯК У ШОВКАХ
Санаторій виграв тендер. Для восьми з десяти пацієнтів путівки надає держава. За них і платить. Точніше, мала б це робити.
Головний лікар каже:
– Із лютого фактично за свою роботу ми не отримали жодної копійки від фонду соціального страхування. Виживаємо за рахунок коштів від реалізованих путівок. Та лише їх хіба на все вистачить?
Дмитро Ковтун, сантехнік санаторію «Україна» розповідає про фінансову проблему:
– Пішли страйкувати з безвиході: їсти хочеться, одягатися треба, за газ і світло мусиш заплатити. Отримую дві тисячі гривень.
Серед тих, хто вже завтра може залишити заклад переважно ті, хто влаштувався на роботу рік чи два тому. А ось люди з великим трудовим стажем, які пережили не одну фінансову кризу, налаштовані працювати й надалі. Про це довідуємося у їдальні.
– Уявіть лише, що тисячу тарілок, триста виделок, стільки ж ложок і чашок треба було помити за відсутності гарячої води тричі щодня,– розповідає про нелегкі будні завідувачка їдальні Любов Волосяневська. – Сьогодні навіть не віриться, що ми змогли пережити й це: приходили о п’ятій ранку й вирушали додому не раніше дев’ятої вечора, але все за графіком і за замовленням подавали на стіл. Харчуємо щодня на 50 гривень: є в меню м’ясо, риба, молоко, овочі, фрукти. Норми харчування й ціну поєднувати практично неможливо, та в нас виходить це робити. Що це справді так, кажуть десятки відпочиваючих.
”ХОЧУ ДОДОМУ”
У цих двох простих словах – море сліз і безмежне горе, що поселилися в душах тих, хто не з розповідей знає, як дрижить підлога в будинках після вибухів, як сиплеться скло від попадання куль…
Вони не витримали, залишили будинки й квартири й маловідомими дорогами проривалися до центру держави. Без заспокійливих пігулок ще й досі не можуть заснути. Та хіба можна не нервувати, коли вдома залишилися рідні дідусі й бабусі, у яких уже не вистачить здоров’я на переїзд? Як вони там? Порожні прилавки магазинів… Без світла й води люди на тимчасово окупованих територіях тримаються з останніх сил і вірять у перемогу. У Ворзелі для них кожен день розпочинається з випуску новин, та й увечері телевізор не вимикають довго, аби не проґавити головні сюжети.
Про те, аби повернутися якомога швидше додому мріє в «Україні» родина вчителів із Горлівки, які мешкають тут разом із двома доньками. І хоча вони у відпустці, намагаються знайти роботу в столиці.
Уся родина залишила житло в Сніжному. Поки дорослі планують завтрашній день, наймолодші граються під мирним небом
– Пропонували вчителювати в селах Києво-Святошинського району, проте поки не погодилися: додому їхати не плануємо, а за житло в столиці треба дорого платити, – пояснює ситуацію батько родини Дмитро. – Днями отримаємо посилку з дому: думали – приїхали ненадовго, взяли лише літні речі та документи. Із донецькими номерами машину ніде не зупиняли, а в Каневі навіть допомогли до Переяслава-Хмельницького дістатися.
Віднедавна лікар ультразвукової діагностики Ірина Піляєва щодня лягає спати з думкою про те, що вже невдовзі повернеться до рідного Слов’янська, де працювала в санаторії.
– Тут добре, проте вдома краще,– каже.– І це не прислів’я, а випробуване не власному досвіді правило життя.
Разом із нею приїхали працювати в санаторії області ще кілька медпрацівників: влаштувалися в Пущі-Водиці, Кончі-Заспі. Що наразі з її будинком – не знає: сусідка-пенсіонерка доглядає.
УРЯТОВАНА “ПЕРЕМОГА” - ДОМІВКА ДЛЯ ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ
Кілька років тому життя «Перемоги» – одного з уцілілих санаторіїв, також висіло на волосині. Утрутилися депутати Київської обласної ради й відбили оздоровницю від рейдерів. Сьогодні тут мешкають 59 дітей і 85 дорослих зі сходу держави та Криму.
– Уже майже місяць тут маємо дах над головою,– розповідає мама Ольга, яка разом із чоловіком Андрієм, двома доньками й двома онучками мешкає в «Перемозі».
Під високими соснами кілька лавочок, де й говоримо про день сьогоднішній і завтрашній.
– Вдячні персоналу санаторію, волонтерам і мешканцям Ворзеля, які не залишили наодинці з бідою, – каже крізь сльози старша донька Марина, на руках у якої спокійно спить півторамісячна Анастасія. – Народилася донька в Сніжному, і вже за два тижні ми поїхали з домівки. Устигла отримати свідоцтво й лікарняні, а от виплат на дитину – жодної копійки. Не повірите: якби не допомога небайдужих – не знала б, як вижити. Дитині потрібні памперси, ліки.
Старша онучка Софійка просить купити фрукти, соки, а бабуся вже три місяці не одержувала пенсії.
– Удома без грошей вижити було б простіше: на городі тепер є картопля, огірки…Та й роботу всі ми мали.
Батько родини, хоч і ліквідатор аварії на ЧАЕС 2-ї категорії, готовий іти працювати, аби мати гроші на продукти. Були оголошення про прийом на роботу, та роботодавці попросили очікувати дзвінка. Не телефонували дотепер.
Валер’янка стала понад місяць головними ліками для дорослих, які втомилися воювати з невизначеністю. Про завтрашній ранок у родині говорять неохоче й найбільше бояться вимоги – пакувати речі. Куди їхати? Де їх очікують?
З історичних джерел
Перший санаторій виник у Ворзелі 1932 року й був розрахований на 60 місць. 1949-го приймає на відпочинок і лікування вже 17 оздоровниць. Розквіт припадає на початок 80-х років. У цей час функціонувало 28 оздоровчих закладів. На курорт приїжджали відпочиваючі з усього Радянського Союзу.
Після аварії на Чорнобильській АЕС санаторні заклади почали занепадати. Відновити роботу корпусів навряд чи вдасться. Деякі вже в приватній власності й ховаються від громади за високими парканами й бур’янами. Окремі перепрофілювалися в цехи й підприємства з виробництва пряників, майонезу й ковбаси.
Уціліли «Зірка», «Україна», «Ворзель», «Перемога», дитячий санаторій «Кичеєво». Усе завдяки ентузіазму головних лікарів, професіоналізму й відданості персоналу. Однак вони, швидше, виживають, аніж успішно працюють. Улітку на територіях закладів гомінка атмосфера, а вже восени – затишшя… Така аритмія в роботі не на користь приміщенням, кадрам, території: усе потребує фінансів, яких катастрофічно не вистачає для ремонтів (на них зачекалися не лише кімнати, але й кабінети, ванні відділення, їдальні, що не «нюхали» фарби останні років десять).
Вікторія ЛЯХОВЕЦЬ
Фото Лади БОНДАРЕНКО
