Мирослава СМІРНОВА: «Кожен із моєї команди відповідальний як за власні кроки, так і за країну загалом»

Єдина жінка серед голів РДА, наймолодший очільник району й просто громадянка, яка не побоялася поїхати в АТО, – Мирослава Смірнова майже півроку керує одним із найбагатших, перспективних і привабливих районів Київщини. За її спиною – багаторічний досвід громадської активістки, участь у патріотичних організаціях, робота депутатом на столичному та обласному рівнях. Попереду, зізнається, – багато планів, намірів і проектів. У майбутнє дивиться з твердою вірою та чіткими думками. Каже, що не шукає легких шляхів і переконана, що ціль не виправдовує засоби. В інтерв’ю «ЧК» голова Києво-Святошинської райдержадміністрації Мирослава Смірнова розповіла, які пріоритети роботи в районі, із чим іде на місцеві вибори й через які моральні бар’єри не переступить задля досягнення мети.

Майже 27 мільйонів гривень на соціальну сферу

Мирославо Михайлівно, ви очолюєте один із найуспішніших районів області. Чи багато вдалося зробити за майже 6 місяців на посаді?

Насправді в цій системі я працюю значно довше, ніж півроку. До офіційного призначення головою РДА була заступником очільника району. Уже понад рік докладаюся до розвитку Києво-Святошинського району. Пріоритетом у роботі наразі є соціальна сфера: допомога бійцям АТО та демобілізованим, поліпшення умов у школах і лікарнях, соціальна підтримка всіх, хто її потребує. Завдяки кращим надходженням до бюджету змогли виділити майже 14 млн. грн. на ремонти освітніх закладів. Причому роботи провели не лише в школах Боярки, але й у сільських закладах у Музичах, Шпичках, Дмитрівці, Княжичах, Новосілках тощо. У Петропавловській Борщагівці запрацював новий садочок у ЖК «Щасливий» і школа в ЖК «Чайки», іще один садочок добудовується в Хотові.

Дещо менше, а саме 11,5 млн. грн., виділили на ремонти в галузі охорони здоров’я. Роботи проводимо в дитячій поліклініці, пологовому будинку, приймальному відділенні. На понад 2 млн. грн. закупили обладнання та меблі для Вишнівської міськлікарні. Також хочемо побудувати соціальний гуртожиток для молодих фахівців при Центральній районній лікарні, адже розуміємо, що питання житла нині є одним із найвитратніших для багатьох.

Не залишилася поза увагою і галузь культури. На її розвиток було спрямовано майже 1,3 млн. грн. Реконструюємо Боярську школу мистецтв, краєзнавчий музей, районний Будинок культури.

Водночас уже чітко плануємо роботи на наступний рік. Хочемо добудувати школу в Боярці, побудувати ще кілька нових дитсадків, реконструювати кінотеатри й стадіон тощо.

Бюджет Києво-Святошинського району є найбільшим в області. На що першочергово звертаєте увагу під час розподілу коштів і чи консультуєтеся з цього приводу з вищим керівництвом?

Розподіл бюджетних коштів – справа особливо відповідальна. Якомога більшого фінансового ресурсу потребують усі галузі, однак ми спрямовуємо його на найбільш соціально значимі об’єкти – школи, лікарні, будинки сімейного типу, заклади культури. Дивимося, де потреба в коштах є найнагальнішою – туди їх і спрямовуємо. Із цього приводу, до речі, часто консультуюся з головою Київської облдержадміністрації Володимиром Шандрою. Він як досвідчений управлінець завжди об’єктивно оцінює ситуацію та ухвалює зважені рішення. Ніколи не відмовляв нам у професійній пораді та готовий уникнути в будь-яку нашу проблему й посприяти її вирішенню. Додам, що Володимир Шандра стежить за розвитком соціальної сфери, зокрема, у Києво-Святошинському районі. Він постійно цікавиться ходом ремонтних робіт у закладах соціальної галузі, обсягом їхнього фінансування, а також особисто приїжджає та інспектує ці роботи й завжди буває присутнім на відкритті нових об’єктів.

Знаємо, що на особливому рахунку як у керівника області, так і у вас ще й тема АТО? Як вдається забезпечувати наших бійців на Донбасі та вже демобілізованих?

Трагедія, яка сталася на сході, змусила нас усіх мобілізувати свої зусилля й працювати відразу у кількох напрямках. По-перше, ми повністю забезпечили матеріально-технічну базу для новосформованого стрілецького загону територіальної оборони, який проходить навчання в селі Дівички. Від Києво-Святошинського району туди прибуло найбільше військових – 47 осіб. По-друге, провели ремонт у військовій частині у Віті-Поштовій. По-третє, на допомогу учасникам АТО та їхнім родинам було виділено майже 4 млн. грн. Не стоїть на місці й питання забезпечення земельними ділянками. Станом на кінець серпня вже 270 військовим були виділені земельні ділянки, ще 62 заявника визначаються з бажаним місцем розташування своєї землі. Адже важливо, щоб отримана ділянка була не десь серед безмежного поля, а на місцевості, де в перспективі буде створена необхідна для комфортного життя інфраструктура – побудована дорога, проведені комунікації, налагоджена транспортна розв’язка тощо.

Окрім того, щоб підтримати наших військових і зрозуміти їхні першочергові потреби після демобілізації, улітку з однодумцями поїхала до АТО. Усі хлопці у своїх розмовах висловлювали сподівання, що поки вони воюють на Донбасі, на мирній території стрімко запроваджуються зміни, за які вони на фронті проливають кров. Хочеться, щоб кожен із них після повернення додому відразу помітив ці зміни на краще – відремонтовану інфраструктуру, порядок у владній системі, дух європейського майбутнього. Адже вони там, на лінії зіткнення, щоденно виконують свої військові обов’язки, а ми тут, у тилу, маємо плідно трудитися для загального блага країни.

Нині у зв’язку з сезонністю актуальне ще одне соціальне питання – забезпечення субсидіями. Як виконуєте поставлений план?

Ситуація з надання субсидій у Києво-Святошинському районі дещо відрізняється від інших регіонів. Тут мешкає чимало заможних людей. У них значно вищий рівень доходів і пенсій, ніж у населення на інших територіях. Відповідно й потреба в допомозі від держави нижча. Торік ми надали майже дві тисячі субсидій. Цього року, у зв’язку зі стрімким ростом комунальних тарифів, нам поставили завдання призначити майже 14 тис. субсидій. Це на 700 відсотків більше від минулорічної потреби. Проаналізувавши всі дані, ми дійшли висновку, що є необхідність призначити майже 9 тис. субсидій у районі, але аж ніяк не 14. Продовжуємо виконувати план і сподіваємося, що всі, хто потребує субсидій, буде ними забезпечений.

«У децентралізації влади допомагало вище обласне керівництво»

У країні понад місяць триває передвиборна кампанія. Відомо, що ви теж долучилися до цього процесу.

Так, іду на місцеві вибори, балотуюся до обласної ради. Зібрала молоду професійну та амбітну команду, серед якої кандидати до районної, обласної та Боярської міської ради, а також на голову Боярки. Наш головний меседж – ми всі відповідальні за країну. Кожен із моєї команди усвідомлює, що він відповідальний не лише за власні кроки на тій чи іншій посаді, але й за майбутнє країни загалом.

Виступаємо за оновлення влади. Приємно бачити, що нині балотується чимало молодих людей. Нам конче потрібна нова свіжа кров у політиці. Це молоді прогресивні люди, які швидко навчаються, адаптуються й хочуть розвиватися самі та просувати свою країну вперед.

На найближчих виборах ми голосуватимемо за новим виборчим порядком, але він надалі буде знову змінюватися за ходом запровадження децентралізації влади. Які особливості адміністративної реформи властиві для Києво-Святошинського району?

Процес запущений і набирає оборотів. Децентралізація влади є однією з найважливіших реформ нині. Водночас у деяких представників самоврядування вона викликала певний опір, суперечки. На допомогу й тут неодноразово приходив очільник Київщини. Володимир Шандра часто проводив зустрічі з головами різних населених пунктів, сільських і селищних рад Києво-Святошинського району, під час яких роз’яснював суть і можливості реалізації цієї реформи, доводив переваги об’єднання громад. Двері його кабінету завжди відкриті для місцевих керівників, які потребують консультації чи поради щодо процесу децентралізації влади. Так, за допомогою Володимира Шандри ми напрацювали чіткий механізм реалізації реформи в Києво-Святошинському районі, згідно з яким місцевий територіальний розподіл влаштував би представників різних сторін процесу.

Мирославо Михайлівно, знаємо, що 2004-го року, під час третього туру президентських виборів ви працювали спостерігачем від ОБСЄ в Донецьку. Нині цей регіон утягнутий у війну. Чи прослідковуєте зв’язок між мисленням місцевих виборців, їхнім менталітетом, вибором, який вони робили, та нинішніми трагічними подіями?

Тоді спілкувалася з багатьма простими донеччанами. Помітила, що фактично в кожного добряче «промиті» мізки проросійською пропагандою. Вважаю, що це і є корінь усіх нинішніх проблем на Донбасі. Місцеві мешканці в усіх своїх бідах чомусь завжди звинувачують американців. Через таку свою «вузьколобість» вони не здатні побачити та оцінити щось краще. Потужна інформаційна антизахідна блокада зробила так, що вони не готові приймати альтернативу цивілізованого світу. Думаю, ними керує страх перед змінами. Процес розвитку завжди дискомфортний, адже треба працювати з менталітетом, змінювати свій спосіб мислення, починати аналізувати довколишні події, щось робити самому, а не залишатися звичайним споживачем того «продукту», який тобі щовечора втовкмачують у голову з екрана.

Упевнена, що свідомі та розумні виборці не дозволять прийти до влади популістам і тим, хто маніпулює громадськістю.

Нині ви, мабуть, ще більше стали спілкуватися з місцевими мешканцями. У яких питаннях доводиться їм допомагати найчастіше?

Зазвичай приходять із земельними та майновими проблемами. Комусь з якихось причин не дали землю, інший ніяк не може оформити документацію. Ці питання, здебільшого, у компетенції місцевих органів самоврядування чи профільних відомств. Ми лише координуємо їхній процес виконання. Тому часто доводиться вирішувати такі речі завдяки особистим професійним зв’язкам і силі власного авторитету.

Також багатьох мешканців Києво-Святошинського району турбують питання з недобудовами. Є такі й у Боярці, і Петрівському. Активно шукаємо інвестора, який зацікавиться тим чи іншим об’єктом і зможе зробити з довгобуду цілком привабливий проект.

Регулярно спілкуючись із громадянами, зрозуміла, що немає питань, які б не можна було вирішити. Просто деякі вирішуються в один етап, а інші – у кілька. Люди надзвичайно цінують, коли їх приймають і вислуховують, коли «включаєшся» у вирішення їхньої проблеми – так вони починають вірити владі й у те, що вони захищені у своїй державі.

«Мені не по дорозі зі зрадниками та маніпуляторами»

Нині ви єдина жінка серед очільників районів. Як працюється в чоловічій компанії? Нема відчуття «білої ворони»?

Я росла в чоловічому середовищі. Навіть мислю більше по-чоловічому, тому легко знаходжу спільну мову з представниками сильної статі. У справах чоловіки зазвичай бачать кінцевий результат, а жінка – сам процес. Я намагаюся знайти баланс між цим – потрібно чітко бачити, як остаточну ціль, так і шлях, яким ти до неї крокуватимеш.

Стосовно жінок, то вважаю, що вони мають сьогодні бути представлені у владі, причому на вищих її щаблях. Більшість голів сільських рад і сумлінних виконавців на місцях – це жінки. Вони найкраще розуміють соціальні потреби населення, адже як мами ведуть своїх дітей у садочки, школи, лікарні. Тому вони здатні впорядкувати цю сферу найкраще.

У минулому ви були активною громадською активісткою. Водночас здобули диплом учителя математики. Як відбулася така різка зміна поглядів – від конкретної науки до суспільно-політичної діяльності?

Ніколи не могла залишатися байдужою до тих подій, які відбувалися в нашій країні. Бажання змін привело мене в різні патріотичні організації, де потрапила в середовище рішучих людей, готових боротися за краще майбутнє України. Очолювала «Молодий рух Київщини», спілкувалася з однодумцями з організацій «Тризуб», «УНА-УНСО». Брала участь у акціях «Україна без Кучми», Помаранчевій і Революції Гідності. 2006-го, коли мені виповнилося 22, стала депутатом Шевченківської районної ради в Києві, куди зайшла за списком «УДАР-ПОРА-ПРП». Працювала там заступником голови комісії з питань молодіжної політики та сім’ї. Також займалася питаннями культури, освіти, туризму. З 2010-го була депутатом Київської обласної ради. Нині є ще слухачкою третього курсу Національної академії держуправління при Президентові України, спеціальність «Управління суспільним розвитком».

Які у вас моральні авторитети й через які моральні бар’єри не переступите на шляху до цілі?

Можу пробачити зраду, але ніколи не піду зі зрадниками. Категорично не допускаю зловживання посадою та маніпулювання людськими долями з висоти свого крісла. Наведу приклад, який нещодавно стався в нашому районі. Колишній головний лікар районної лікарні не хотів підписувати договір на прийняття наркотичних речовин для онкохворих – у такий аморальний спосіб прагнув показати свою значимість. Сьогодні цього головного лікаря звільнено, на його місце прийшла нова людина.

Переконана, що ціль не виправдовує засоби. Не можна досягати мети варварським, нелюдським шляхом, ідучи «по трупам». Завжди потрібні цивілізовані та мирні рішення.

Моральним авторитетом для мене є книга. Це - Біблія. З її сторінок черпаю буквально все – віру, наснагу, енергію, стимул. Особливо люблю слова «Вникай у себе і Слово Боже. Змінишся ти, і все, що довкола тебе». Усе треба розпочинати із себе – зміни, думки, ставлення до інших. Треба бути самокритичним і вимагати результату, у першу чергу, від себе, а потім від інших. Потрібно розвиватися ментально й більше розробляти свої «духовні м’язи».

Мирославо Михайлівно, ви успішна молода жінка. Чим завдячуєте своєму успіху? Що вас привело до результату, якого ви досягли?

Завжди дотримувалася позиції, що державний службовець є слугою народу, а не посадовцем. Завжди вислуховувала громадян зі зверненнями, намагалася допомогти кожному. Оточила себе людьми ініціативними, талановитими, з активною лідерською позицією, які не сидять склавши руки, а намагаються використати свій професіоналізм на благо суспільства. Також завжди мала високі вимоги до самої себе – прискіплива в справах, самокритична, навчилася не реагувати на брехню та провокації опонентів, відпускати неприємні ситуації та з твердою вірою дивитися в завтрашній день.

Розмову вела Вікторія БИСТРИЦЬКА