Убивство голодом

Категорія: ІсторіяМатеріали номера

Комсомолець

У край хліборобів, край боголюбивих і вільних духом людей, червоною чумою, смертельною отрутою просочилася комуністична орда й нищила Український народ, топила його в крові, убивала голодом.

Не раз прагнули вороги позбавити українця мови, волі, а то й життя, як це роблять нині в Криму та на Донбасі.

Та, напевне, самим підлим є вбивство народу, який здавна вирощує хліб, голодом.

Не зумівши одурманити українця комуністичною заразою, вожді кривавого СРСР задумали на початку 30-х років минулого століття знищити інакомислячих, посіявши страх серед тих, хто виживе.

Дані демографічної статистики стверджують, що голод 1932 року в Україні став причиною смерті 144 тисяч людей.

Голод виник унаслідок повної конфіскації радянською владою зерна врожаю 1931 року.

Але це ще була не «голодна чума», оскільки влітку 1932 року було зібрано зерно, яке дало змогу повернутися до ситого життя. А от конфіскація збіжжя, яке було зібрано в жнива 1932 року, вилилося в справжню трагедією для мільйонів українців.

Апогей голодомору припав на червень 1933 року. Узагалі, упродовж року від голоду померло від 3 до 3,5 мільйона людей.

Суд у справі про голодомор установив, що кількість людських утрат 1932-1933 років становить 3 мільйони 941 тисячу осіб. З огляду на «ненароджених», за даними слідства СБУ, Україна втратила понад 6 мільйонів осіб.

Найбільше українців загинуло в Київській (майже 15% населення), Харківській, Вінницькій, Чернігівській, Одеській областях і Молдовській Автономній Республіці, що тоді входила до складу УРСР.

Потрібно зазначити, що минуло вісім років після страшного голоду, між гітлерівськими та сталінськими жерновами, під час Другої світової війни, було розчавлено ще 8 мільйонів українців. Так нищилася нація й будувався СРСР.

 Чому знищували українців?

Більшовики, захопивши владу на теренах Російської імперії, за будь-яку ціну прагнули її утримати та експортувати соціалістичну революцію в усі країни планети й досягнути таким чином світового панування. Так виник новий колективний Наполеон, який пізніше трансформувався в особу Сталіна. Україна розглядалася як стратегічна, в плані території та матеріального забезпечення. Вона входила клином в бік Європи, зручно для нападу, і могла нагодувати всю Червону армію.

Та ідеї більшовицьких катів в Україні майже не сприймалися.

Радянська влада не приживалася. Розуміючи це, влітку 1930 року керівник Компартії України Косіор заявив:

– Селянин приймає нову тактику. Він відмовляється збирати урожай. Він хоче згноїти зерно, щоб задушити радянський уряд кістлявою рукою голоду. Але ворог прорахувався. Ми покажемо йому, що таке голод. Ваше завдання покінчити з куркульським саботажем урожаю. Ви мусите зібрати його до останньої зернини й відразу відправити на заготівельний пункт.

В унісон йому волав і Йосип Сталін:

– Якщо не візьмемося нині за виправлення становища в Україні, Україну можемо втратити… Поставити собі за мету перетворити Україну в найкоротший термін на справжню фортецю СРСР…

Таким чином, Сталін поставив два завдання. Спочатку загнати селян у колгоспи та збільшити обсяги хлібозаготівель. По-друге, зламати національний рух опору, який набирав обертів.

Додавши криваву різанину 1937 року, їм майже вдалося вбити дух нації.

Зранили та не змогли вбити.

Жертви Голодомору на Київщині

В одному з томів «Національної книги пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні», що присвячений Київській області, йдеться про те, що джерела інформації та методики підрахунку, називають різні цифри втрат, – від 11,% тодішнього сільського населення до названої відомим дослідником голодоморів в Україні професором О. Кульчицьким промовистої цифри: 28,6% загальної кількості померлих в Україні від голоду. Точного обліку померлих у роки Голодомору не велося, навіть наявні документи згодом старанно знищувалися. Тому цифри підрахунків часто суттєво відрізняються, але навіть найскромніші з них вражають. Найменша вірогідна цифра втрат становить приблизно 284 тисяч, а найбільша перевищує півмільйона мешканців Київщини – жертв 1933 року.

Свідчення

Іван Васильович Булавенко, 1923 р.н., мешканець с. Фурси Білоцерківського району (запис 2008 року Анатолія Гая, члена Національної спілки письменників України). Старші діти з нашої сім’ї уже пішли своєю дорогою, а нас біля батьків залишалося троє: я, сестри Галя, 1926 року народження, та Ганна, 1929 року. Пам’ятаю, як прийшли до нас сільські активісти. Перерили все, але знайшли десь із пуд муки, прихованої в діжці під кукурудзяними качанами. Забрали, полаяли, як несвідомих, що не віддали добровільно. Ми були злочинці, бо хотіли їсти свій зароблений хліб. …Як тепер бачу: сусідка Ганна схватила кишки дохлої коняки й стала тягнути, а друга жінка почала виривати. Відпихали одне одного, могли сокирою рубонути по руках. Сильнішим припадало більше. …Коли закінчилися всі харчі, першим помер батько. Галя просила маму, аби та відрізала з батька кусок м’яса, бо йому вже не боляче… Потім осліпла від голоду мати. Аби врятувати від голодної смерті, ми віддали дівчаток у Білоцерківський патронат. То Ганна повернулася, а де ділась Галя, і досі не знаємо. Я пішов у с. Руда, робив там за баланду на буряках, але вижив.

Галина Григорівна Позня, 1920 р.н., мешканка с. Рудня Броварського району (запис 2008 року С.В. Бурди, пенсіонерки). Мені було 13 років, тож добре пам’ятаю, як ходила кутком бригада комуністів і комсомольців, забираючи все з хат: хліб, картоплю. Словом, забирали все, що тільки можна було. Перед цим батьки викопали яму, у яку вкинули картоплю, і закопали, а на тому місці посадили часник. Коли прийшли активісти, Петро Климась, найхитріший і найпідліший із них, відшукав у ямі картоплю, викопав і забрав усю. У сусіда Якова за схований хліб забрали корову, і четверо з п’яти дітей попухли й померли з голоду. До нитки обібрали комнезами і Галю Побігайшу, пізніше в неї від голоду померло четверо дітей. А Мотря Пономаренко своїх четверо дітей, як скінчилися останні харчі, відвезла до Києва та залишила на вокзалі. Найстарший, Григорій, повернувся додому. А донька Настя опинилася аж на Кавказі. І лише в 55 років, згадавши свою домашню адресу, повернулася на батьківщину.

Євдокія Михайлівна Остролуцька, 1919 р.н., мешканка с. Горохове Кагарлицького району (запис 2008 року Г.В. Півня, учителя Горохівської ЗОШ І-ІІ ступенів) Поряд жила Ганна Остапенко, мала четверо дітей, з голоду померло троє. Не маючи сил їх похоронити, вона поклала їх у погреб. Обвалилася яма й накрила тіла цих дітей. Ганна до самої смерті плакала над тим місцем. У сім’ї Страшнюків батьки, рятуючи дітей, померли. Дітей залишилося четверо. Старші пішли між люди, а менший Андрій – 1919 р.н., помер у своїй хатині. Сусіди, які мали змогу пересуватися, через певний час найшли його, замотали в рядно й відтягли на кладовище. У сім’ї Степана Кучера, де померли всі діти й жінка, залишився хлопчик. Він поліз на дерево до гнізда вороненят. Йому не вистачило сили злізти з дерева, упав і вбився, у руках тримав вороненят. Люди похоронили його разом із вороненятами, яких він тримав у руці.

 

Пухнутень і капутень

Усі місяці голодного року були страшними, але два з них отримали народну назву. Квітень 1933 року прозвали пухнутень, а травень – капутень.

Голод знищив усі харчові заборони. Селяни стали споживати мишей, ховрахів, кротів, щурів, їжаків, жаб, птахів, збирали різні личинки, розкопували дощових черв’яків та інших хробаків. Ночами ходили на скотомогильник «викопувати коней, телят, що за день із ферми привезли». «Видирали з гнізд галок і варили з них суп, а то й так їли. На болоті ловили жаб». Їли шкури тварин. Мололи на борошно кістки, підошви з взуття, шкіряні паски, кирзові чоботи й варили з них суп.

Довідка «ЧК»

«Закон про п’ять колосків»

Постанова ЦВК і РНК СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності» від 7 серпня 1932 року).

Розкрадання майна колгоспів каралося розстрілом, за «пом’якшуючих обставин» – позбавленням волі на строк не менше 10 років.

Заборонено було навіть підбирати продукти, що гнили на полях після збирання врожаю.

Сергій ОГІН

Копіювання, цитування, публікація і републікація або ж інше поширення авторських матеріалів, у т.ч. окремих частин текстів чи зображень (за винятком копіювання для приватного використання), розміщених на веб-ресурсах видання, без письмового дозволу «ЧК» забороняється і захищається Законом України «Про авторське право і суміжні права». Дозволяється цитування матеріалів без отримання попередньої згоди за умови розміщення у тексті обов’язкового посилання на «ЧК». Для інтернет-ресурсів є обов’язковим розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на цитовану статтю у тексті.