«Петлюрівський вагон» – як застереження та нагадування

Категорія: ІсторіяМатеріали номера

LB1_8561

Сьогодні, 22 січня, чергове історичне свято – День соборності України. Воно започатковано 1999 року на честь проголошення цього дня, у 1919 році, Акта злуки Української Народної Республіки (УНР) та Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) у єдину Українську державу. Симптоматично, що майже через сторіччя в соборній Україні виникло дві нові «революційно-територіальні» абревіатури – ДНР та УНР, які по-своєму віддзеркалюють паралелі минулого. І спонукають до ретроспективного аналізу колишніх подій.

«Музей на колесах» у Фастові

Кажуть, що історія не повторюється. А якщо це трапляється, то відбувається у вигляді трагедії або фарсу.

Для більшості співвітчизників останні події на сході країни – масові загибель та переселення людей – це, безумовно, трагедія. Незалежно від того – торкнулося крило біди їхньої родини або особистого життя. Багато хто проголошене намагання лідерів ДНР і ЛНР дрейфувати в бік автономно-територіального утворення сприймає як політичний фарс, нехтування історичним досвідом злуки.

Цікаво, що в цьому вікопомному фундаменті єднання є і наш, обласний історичний «потяг, що стоїть на запасному шляху». Ідеться про фастівський «Музей – вагон злуки УНР і ЗУНР», який у місті ще називають «Петлюрівським вагоном». Саме тут 1 грудня 1918 року було укладено попередній договір про об’єднання.

Сьогодні про музей нагадує банер на боці вагона, що розташований неподалік фастівського залізничного вокзалу. Поновили історичну справедливість наші земляки, члени клубу військово– історичної реконструкції «Чота пішої розвідки 3-ї Залізної дивізії Армії УНР» та військово– історичного клубу «Повстанець».

Так «жива історія» завдяки зусиллям патріотів-ентузіастів і директора музею Едуарда Мондзелевського, голови міського осередку «Просвіта» ім. Т.С. Шевченка, заговорила мовою фактів, свідчень, унікальних знахідок. І відвідини «музею на колесах» стають навчальним, просвітницьким уроком нашого історичного минулого. Водночас і повчально-застережливим для прийдешніх поколінь.

Погортаємо ці сторінки, розмірковуючи над сьогоденням…

УНР та ЗУНР: народжені революцією

Виникнення УНР і ЗУНР у XX-му сторіччі було викликано революцією в Росії та розпадом Австро-Угорської імперії. Революція гідності на Майдані в XXI-му столітті стало акцією протесту не лише через попрання прав громадян, а й свідомим виступом проти російського імперського прагнення утримувати Україні в орбіті свого впливу. Цьому тоді потурали влада, уряд Януковича – Азарова та їхнє оточення, яке не бажало євроінтеграції.

Своє бачення на розбудову держави та перспективи її розвитку були й у керівників УНР та ЗУНР. Перші виходили з прав національних меншин і питань соціально-економічного розвитку. Другі дивилися на процес державотворення крізь призму національно-свідомого та культурно-ідентичного. Словом, тодішній схід і захід за національно-політичним світоглядом відрізнялися, як сьогоднішній, і по-своєму бачили майбутнє країни.

Однак перед загрозою польської та румунської інтервенції Національна Рада ЗУНР прибуває в листопаді 1918-го до Києва й закликає гетьмана Павла Скоропадського надати військову та морально-політичну підтримку. У листопаді 2013-го емісари Януковича прибувають до Москви й просять надати Києву не афішовану військово-міліцейську допомогу. Тоді до Львова було направлено спецкомісію та незначну частину зброї. Два роки тому спеціальну зброю проти демонстрантів і контингент спецкадрів направила до нас Москва. Тоді ЗУНР започаткувала розробку заходів щодо об’єднання українських земель у єдину державу. Янукович із компанією, як відомо сьогодні, поспіхом розробляли заходи проти демонстрантів для збереження влади в єдиній державі.

Різне бачення й розуміння викликів часу та способу реагування на них. Так одні входять в історію, інші в неї «вляпуються»…

Та черговий поворот історії не забарився. Повалення Гетьманату в Наддніпрянській Україні та побоювання галицької еліти щодо проросійських настроїв тодішніх керівників УНР не дали змоги реалізувати об’єднання країни. Розстріл Майдану призвів до повалення Януковича, а побоювання донбаської еліти щодо прозахідних настроїв свідомої частини суспільства призвели до їхньої спроби роз’єднання країни – створення сепаратистських ДНР і УНР.

Новий старт об’єднавчому процесу століття тому дав прихід до влади Директорії та відновлення УНР. Перемога на президентських виборах Петра Порошенка та укладені мінські угоди відкрили перспективу для мирного врегулювання та збереження соборної України. Однак подібно до того, як через кілька місяців після злуки більшовики захопили Київ, східну Галичину окупувала Польща, Закарпаття – Чехословаччина, так і через кілька місяців після першої Мінської угоди була окупована частина східного Донбасу.

Як бачимо, потреба об’єднаного військового захисту від зовнішніх посягань завжди залишається актуальною.

Захід проти Росії, але за Україну

Утім, перебіг тодішніх і нинішніх подій має й низку інших відмінностей. Перша та найголовніша: тодішні керівники УНР і ЗУНР виходили із спільної мети та стратегічного задуму – об’єднання всіх національних земель і створення єдиної держави «по Львів, Холм і Галич».

Саме ідея соборності стала прологом Акта злуки на Софійській площі 22 січня 1919 року та виголошення Універсалу.

В останньому, поміж іншого, зазначалося: «Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України, Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина й Ужгородська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили й за які вмирали кращі сини України…»

Ідея дезінтеграції, «розшматування» України на окремі підконтрольні князівства або створення прикордонних контрольованих територій – протекторатів під управлінням Білокам’яної – ось такий стратегічний задум виношують у Кремлі.

Так, майже сторіччя тому мало місце особисте протистояння лідерів усередині Директорії в питаннях державотворення та нагальних дій (між Симоном Петлюрою та Володимиром Винниченком). Сьогодні в середині «нинішньої Директорії» кардинальних розбіжностей щодо розвитку держави та реалізації мінських угод не існує. Вони існують лише із зовнішнім кремлівським опонентом – Володимиром Путіним. Останній нещодавно в інтерв’ю німецьким журналістам усіляко підкреслював, що Україна, мовляв, спочатку має провести зміни до Конституції, погодити їх із керівниками ДНР і ЛНР, а лише потім постане питання про оформлення державного кордону та закріплення суверенітету. На що Президент України дав чітку, недвозначну відповідь. Суть її в тому, що питання суверенітету, територіальної цілісності залишається незмінним. А управління неконтрольованими сьогодні територіями Донбасу має відбуватися після проведення демократичних виборів за українськими законами, за участі українських партій і наявності українських ЗМІ та спостерігачів із країн Європи.

І ще одна важлива деталь. У 20-х роках минулого століття країни Антанти боролися проти більшовицької Росії, але не за Україну. Сьогодні країни ЄС і США об’єднали зусилля в боротьбі проти Росії, але за Україну. Тому це обіцяє переможний підсумок.

… Об’єднавча акція січня 1919 року в січні 1990– го відгукнулася черговим прагненням Українського народу до нової «незалежної» злуки – живий людський ланцюг від Києва до Львова став акцією єднання сходу та заходу країни. Залишається сподіватися, що в новій історії України буде ще один ланцюг злуки між Києвом, Львовом і Донецьком, Луганськом. Ланцюг на знак примирення та єднання єдиної Української держави. Сподіваймося на це, якщо історія чомусь навчає…

Микола ЗАКРЕВСЬКИЙ

Копіювання, цитування, публікація і републікація або ж інше поширення авторських матеріалів, у т.ч. окремих частин текстів чи зображень (за винятком копіювання для приватного використання), розміщених на веб-ресурсах видання, без письмового дозволу «ЧК» забороняється і захищається Законом України «Про авторське право і суміжні права». Дозволяється цитування матеріалів без отримання попередньої згоди за умови розміщення у тексті обов’язкового посилання на «ЧК». Для інтернет-ресурсів є обов’язковим розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на цитовану статтю у тексті.