Харчування “під прицілом”

Скандал щодо жахливих побутових умов і харчування бійців 53-ї окремої механізованої бригади на полігоні поблизу села Широкий Лан Миколаївської області потроху вщух. Ситуація виправлена, винні понесли покарання у вигляді дисциплінарних стягнень. Проте «ЧК» вирішив з’ясувати, наскільки винятковою була ситуація. Говоримо з нашими земляками, представниками 11-го і 25-го окремих мотопіхотних батальйонів «Київська Русь».

Обидва підрозділи формувалися з добровольців Київщини. І 2014-го, коли на сході події змінювалися чи не щогодини, мало хто думав про амуніцію, умови мешкання та раціон харчування. Згодом, коли набрав обертів волонтерський рух, а забезпечення військових здебільшого взяли на себе небайдужі українці, – служити стало комфортніше. Навіть у найгарячіші точки, на самісіньку передову, хлопцям доставляли все необхідне для служби: від харчів і теплих шкарпеток до бронетехніки й дорогого військового приладдя.

За майже два роки війни виник чіткий механізм забезпечення. Усе найнеобхідніше бійцям постачає Міністерство оборони. Нехай і в меншій кількості, але все одно надходить і допомога від волонтерів. І якщо хтось із бійців залишається без гарячого обіду або ж більш-менш зручних умов для ночівлі, винним найчастіше є саме людський фактор. Від недолугого командування до банальної бюрократії та дрібних крадіжок, яких теж, на жаль, вистачає.

– Ситуація, що виникла в 53-й бригаді, швидше виняток,– говорить Ігор Ткаченко, заступник командира 11-го батальйону «Київська Русь» – Проблеми з гарячим харчуванням виникають хіба що під час пересування. Однак лише приїжджаємо на нове місце дислокації, швидко налагоджуємо побут, розгортаємо польову кухню, налагоджуємо поставки харчів із найближчого складу. Усе це робиться за 2–3 дні. У гарячих точках продукти доставляють навіть під обстрілами й можливість приготувати завжди є, – каже Ткаченко.

За його ж словами, нині набагато кращим став і склад сухпайків, якими доводиться харчуватися бійцям під час передислокацій.

– Адже тепер постачають консерви з м’ясом, а не жиром та обрізками, сухожиллям, як це було раніше. Коли стояли під Новогригорівкою, де поруч була водойма, готували ще й рибну юшку. Волонтери постійно передають ковбасні вироби, салати, різні домашні заготовки. Треба просто не лінуватися, – каже Ігор Ткаченко.

Аналогічна ситуація і в 25-му батальйоні «Київська Русь». Звісно, певні потреби в підрозділу є. Як у всіх: форма, транспорт, пально-мастильні та будівельні матеріали, однак бійці не голодують і жити в екстремальних умовах доводиться хіба що на передовій.

– Але все одно добре розумію бійців 53-ої бригади й підтримую те, що вони зробили. Це був крик душі, – каже Дмитро Волик, заступник командира 25-го батальйону. – Можна зрозуміти, коли на передовій, на війні, доводиться терпіти різні незгоди. Однак коли люди перебувають там, де можна цього уникнути, навіщо так знущатися?! Хіба бійці не мають права нормально поїсти, помитися й лягти в чисту постіль у тилу?– говорить Дмитро Волик.

Обидва співрозмовники переймаються й питанням щодо полігону в Широкому Лані, де їхні підрозділи також не раз були на навчаннях.

– Чому за ці два роки, що ми використовуємо учбовий центр у Широкому Лані, досі не переобладнали під стаціонарні майданчики для наметових містечок?! Існує багато інженерних засобів, аби люди не сиділи по коліна в багнюці, могли швидко налагодити умови побуту та служби, – говорить Ігор Ткаченко.

– Раніше як було? Є полігон, планують вхід бригади, полку, дивізії, роблять стаціонарні місця під намети, місточки, враховуючи погодні умови й клімат, – додає Дмитро Волик, – У Широкому Лані всього цього немає: приїхали, поставили намети в багнюку, вона примерзла так, що неможливо зняти. Там тієї багнюки по коліна! Треба робити водовідводи, а де цього не зроблено, у будь-якому випадку буде підтоплювати. А насправді – багато чого залежить від керівництва самих підрозділів. Там, де воно на своєму місці, то й подібних проблем не виникає.

Анастасія АВДЄЄВА