Декомунізація: болісне прощання з тоталітаризмом

У 11 районах і містах області вже завершено процес перейменування назв вулиць, площ, населених пунктів

21 лютого закінчився другий етап реалізації закону про декомунізацію. Остаточна крапка щодо зміни історичних назв населених пунктів та об’єктів топоніміки має бути поставлена через три місяці, 21 травня. Як триває процес очищення від компартійно-радянської символіки на теренах краю? Про це «ЧК» веде розмову з провідним спеціалістом Управління культури, національностей і релігій облдержадміністрації Наталією Карповою.

Наталіє Миколаївно, який термін та які періоди передбачено для виконання всіх вимог закону про декомунізацію?

Насамперед зазначу: закон про декомунізацію — це побутова назва Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні й заборони пропаганди їхньої символіки». У преамбулі закону підкреслено, що ми фактично внормовуємо наше законодавство відповідно до європейської правової бази в питаннях засудження злочинів тоталітарних режимів. Це з одного боку, з іншого: наш парламент продовжує очищення суспільства від тоталітарного минулого й водночас повертає соціальну та історичну справедливість щодо окремих фактів історії та людей. Так, свого часу було ухвалено закони «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні», «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні». І закон про декомунізацію має поставити крапку в цьому процесі. Він був затверджений, нагадаю, 9 квітня 2015 року, а набув чинності 21 травня 2015 року. Умовно дія закону поділена на три періоди: на першому – із 21 травня до 21 листопада 2015-го – рішення ухвалювали місцеві ради. Вони повинні були затвердити ухвали про перейменування конкретних вулиць, провулків, площ, які підпадають про дію закону про декомунізацію. Якщо цього не відбулося, під час другого періоду із – 21 листопада 2015 року до 21 лютого 2016-го – це право було делеговано головам місцевих рад. У разі відсутності рішення наступає третій етап – із 21 лютого до 21 травня 2016 року. Упродовж цього терміну остаточне рішення ухвалює голова обласної адміністрації, видаючи відповідне розпорядження. Окремо визначено повноваження для органів місцевого самоврядування та Верховної Ради.

У чому вони полягають?

Відповідно до вимог закону перейменовувати населені пункти має право лише Верховна Рада. А під час першого періоду місцеві ради повинні були провести громадські обговорення та остаточно визначитися з перейменуванням місцевих об’єктів топоніміки, демонтажу пам’ятників і пам’ятних знаків, а також із новою назвою населених пунктів. До об’єктів топоніміки віднесено, нагадаю, сквери, бульвари, вулиці, провулки, проїзди, проспекти, площі, майдани, набережні, мости.

Яка кількість населених пунктів області підпала під букву закону? Скільки однойменних назв, що заборонені в топонімічному вжитку?

Під дію закону про декомунізацію підпали 36 населених пунктів. Із них найбільше – десять – на Київщині існувало Петрівських. Лише в Кагарлицькому районі було три села з такою назвою. Її вони отримали на честь Григорія Петровського, детально про якого, відверто кажучи, не всі знають. Допитливі можуть дізнатися з історичної довідки Українського інституту національної пам’яті: «Петровський – радянський державний і політичний діяч. Був одним із ініціаторів створення ВЧК та організації Голодомору 1932-1933 років. 1922 року від імені УРСР підписав Договір про утворення СРСР. 1922-1937 років – один із заступників голови ЦВК СРСР. 1937-1938 років – заступник голови Президії Верховної Ради СРСР. У 1919-1938 роках – член Політбюро ЦК КП(б)У». До речі, саме цей інститут є тією установою, до рекомендацій якого прислуховується Верховна Рада під час ухвалення рішень у суперечливих питаннях про перейменування.

А що демонструють суперечки на місцевому рівні? Як узагалі мешканці реагували на необхідність зміни назви своєї вулиці, площі або, скажімо, села?

На жаль, перейменування часто супроводжувалося активним небажанням людей змінювати звичні назви. Інколи їм було байдуже, що вони несуть у собі страшні відбитки минулого. Основна причина важкого просування процесу декомунізації – побутовий спротив щось змінювати у своєму житті, особливо людям похилого віку. А ще даються взнаки хвилювання про чималі матеріальні витрати для заміни документів. Проте закон не вимагає їхньої термінової заміни, це відбуватиметься поступово, за необхідності й безкоштовно для людей.

Які назви отримали «декомунізовані» населені пункти? За якими критеріями пропонувалися мешканцями нові?

Частина сіл області без вагань змінила назву. Наприклад, село Чапаєвка Таращанського району в листопаді 2015 року направило подання до Верховної Ради про його перейменування на Калинове. У Сквирському районі мешканці села Ленінське ще з 2000 року намагалися повернути своєму селу історичну назву – Тарасівка і, нарешті, цьогоріч, 4 лютого, вони її отримали від парламенту. Основний критерій – принцип історичності походження. Так, багато сіл, а саме: Червоноармійське Баришівського району повернулося до колишньої назви – Бакумівка; Жовтневе Бориспільського району перейменоване на Жереб’ятин; Кірове Бориспільського району – на Кучаків; Право Жовтня Згурівського району – на Любомирівку; Петрівське Іванківського району – Старий Міст; Жовтневе Кагарлицького району – Зелений Яр.

А які несподівані або, як нині кажуть, креативні аргументи висувалися для захисту старих назв?

Часто на громадських слуханнях люди намагалися надати назвам своїх сіл іншого змісту. Наприклад, майже в усіх Петрівських пропонували вважати назву «на честь апостола Петра – проповідника віри, добра і злагоди» або її пов’язували з церквою апостолів Петра та Павла, інколи з начебто першим тамтешнім поселенцем на ім’я Петро. Траплялися цікаві трактування: село Радянське, з’ясовується, походить від слова «радитися». Були й малозрозумілі пропозиції: перейменувати, для прикладу, «село Димитрово» на «село Димитрово». Однак закон не передбачає двозначності. Старі назви, які містять у собі символіку тоталітарного режиму, обов’язково буде змінено, якщо не самими мешканцями села, то, з урахуванням рекомендацій Українського інституту національної пам’яті, постановою Верховної Ради України. Тут треба усвідомлювати: громадські обговорення проводилися з однією метою – надати людям можливість повернути історичну назву села або самостійно запропонувати нову.

Чи були попередньо розроблені якісь рекомендації або побажання, щоб знівелювати, за можливості, уникнути гострих суперечок або громадського протистояння під час затвердження нової топоніміки?

Український інститут національної пам’яті підготував перелік осіб, які підпали під дію закону про декомунізацію. Відповідно до нього визначалися вулиці, які повинні бути перейменовані. Перелік нараховує 520 назв! І до нього ввійшли не всі з них, що мали б бути замінені за громадською ініціативою. Наприклад, у Фастові є вулиця Олександра Суворова, а прізвище цього російського полководця відсутнє в списку інституту. Проте районна організація Народного Руху України звернулася до голови ОДА з проханням: змінити назву цієї вулиці на честь відомого українського політика, Героя України В’ячеслава Чорновола. Схожа ситуація в Києві з пам’ятником Суворова на території військового ліцею імені Івана Богуна.

В якій стадії в області перебуває демонтаж пам’ятників і пам’ятних знаків доби тоталітаризму?

На початку процесу в області було 12 пам’ятників особам, причетним до організації та здійснення Голодомору 1932-1933 років в Україні, політичних репресій. Нині залишився один недемонтований пам’ятник у Миронівському районі – погруддя Котовського.

Чи є райони, де вже повністю розпрощалися з тоталітарними компартійними символами?

Так, на кінець другої декади лютого процес перейменування повністю завершено в одинадцяти районах і містах Київщини. Загальна кількість об’єктів топоніміки, які підпадала під декомунізацію, сягала майже три тисячі. До літа 2016 року буде змінено всі назви, пов’язані з тоталітаризмом.

Розмову вів Микола ЗАКРЕВСЬКИЙ

Для довідки

Верховна Рада України 4 лютого ухвалила постанову про перейменування 175 населених пунктів із 940, що підпадали під дію закону про декомунізацію. Майже 700 мають розглядатися, як очікується, 15 березня.