Криза – зірковий час ломбардів

Немає жодного більш-менш пристойного міста чи навіть селища, де б, немов гриби після дощу, останніми роками не відкривали ломбарди. Суть їхньої «механіки прибутку» доволі проста. Бракує грошей, а треба якось виживати – приносите цінність у заставу, її оцінюють і видають готівкову позику. Згодом можна викупити в ломбарді дорогі для серця й пам’яті речі. Звісно, тоді треба викласти значно більшу суму, аніж видали в касовім віконці. У годину скрути люди несуть сюди коштовності, мобілки, побутову техніку, антикваріат. Проте далеко не всі власники (тим паче, ті, хто видають себе за них) закладених речей приходять і викупляють їх. Так учиняють відчайдушні нероби й ледацюги, котрі навіть теоретично нездатні піднятися на щабель вище в соціальній «страті», або ж кримінальники чи їхні дилери. Словом, криза – зірковий час ломбардів, адже в них побільшало клієнтів.

Згідно з інформацією Асоціації ломбардів України, найбільше здають коштовні метали та каміння (майже 90 відсотків), побутову техніку (понад 6 відсотків), деякі установи приймають під заставу цінні папери, авто й навіть квартири. Від двох до чотирьох років потрібно, аби ломбард окупив вкладені в нього кошти.

Лихварство, захищене презумпцією невинуватості

Отже, ломбарди, що свого часу витіснили лихварів, за століття існування створили як іміджевий багаж негативної слави осередків скупки краденого, так і одного з дієвих інструментів кредитно-фінансової системи. І в тому то й проблема, що ідея таких операцій цілком виправдана, бо є різновидом швидкого мікрокредитування. Проте згадана практика надто ризикова саме внаслідок використання її переваг у численних злодійських оборудках. Тут у всій красі проявляється закономірний зв’язок прибутковості певної комерційної інституції з попитом на її послуги. Оскільки нині ломбарди є і секонд-хендом, і комісійкою, і банком, і крамницею, і багато ще чим в однім «флаконі». Адже відповідальний ломбард має ще й зберігати та застраховувати взяту у власника річ доти, доки не вирішиться її доля. Добре відомо, що в такі «лавки» заходять антиквари й шанувальники задешевої купівлі вживаних, проте якісних речей. Та скільки б рядків не написали про переваги сучасного різновиду лихварства, проте недаремно поліція чи не після кожного пограбування або ж крадіжки відпрацьовує згадані заклади…

Звісно, не потрібно прямо звинувачувати ломбарди в провокуванні якихось кримінальних подій чи тенденцій. Це те саме, що робити закиди виробникам алкогольних виробів у тім, що нація спивається, відбувається багато трагічних ДТП, кривавих злочинів на побутовому ґрунті, хуліганств і всіляких жахів, на які навряд чи нормальна людина на тверезу голову наважиться. Але оперативники добре знають: почасти крадії мають спільників у ломбардах, а якщо й ні, то однак там знайдуть спосіб, як обслугувати такого постійного клієнта, як злодій. Хоча навіть і вони потерпають від злодюжок. Приміром, оцінювач одного з обухівських ломбардів був просто ошелешений, коли побачив, як якась жінка запропонувала в заставу… ноутбук, украдений у нього раніше!

Шлюзи для своїх

Попри очевидну економічну кризу й неоднозначну репутацію згаданих закладів, у багатьох містах кількість «лихварів у законі» зростає. Хоча з ломбардами наразі починають конкурувати інтернет-барахолки.

На початок 2016 року в Держреєстрі фінансових установ налічувалося 482 ломбарди ( 2012-го – 458). Активи установ – понад 2,2 млрд. гривень, а власний капітал становить майже 1,2 млрд. Водночас лише кожен п’ятий ломбард дотримується вимоги Держфінпослуг щодо розміру власного капіталу, що має становити 200 тис. гривень. Невже українці масово почали нести коштовні речі й заповзялися, відверто кажучи за безцінь, віддавати той ресурс, за яким ще не кожна рука потягнеться навіть у «найчорніший» день? Тут діє кілька чинників. Передусім спрацьовує перевага ломбардів перед банками в сенсі простішої та значної швидшої процедури позичання грошей, для якої потрібен лише паспорт, ідентифікаційний код і предмет застави – рухоме майно. Щоправда, зазвичай інших документів, які підтверджують належність речі саме тому, хто її приніс, не вимагають, що практично дає зелене світло краденому добру.

Утім, щодо надання документа, що посвідчує особу клієнта, почасти стаються казуси. Адже далеко не кожен, хто заходить сюди, бажає «світитися», от тому й підсовують крадені посвідки, вигадують неіснуючі дані чи й зовсім не легалізують оборудку, коли товар дають ломбардисту, так би мовити, «під реалізацію» або продають, беззастережно погоджуючись на умови лихваря. Причому, як зауважують експерти, в Україні зростає мережа саме дрібних ломбардів, які навряд чи спроможні утримувати у своєму штаті гемологів чи мистецтвознавців – це прерогатива іменитих і солідних салонів.

Згадана тенденція свідчить про дві тривожні речі – люди справді позбуваються цінностей, навіть не спробувавши з’ясувати їхню реальну вартість через потребу в «швидких грошах» і зубожіння, також це сигнал про пожвавлення кримінальної активності злодіїв. Що казати, коли навіть ломбарди з історією й іміджем високої надійності дають не більше 40 відсотків готівки за принесені речі – хай ними є старовинні полотна, нумізматичні колекції чи мармурові статуетки. У кращому випадку, клієнтові позичать третину оціночної вартості заставного майна. Особливо невигідно (звісно, якщо це не крадена річ) пробувати щось «виторгувати» за побутову техніку чи вживані мобілки. Найвигідніше здавати авто за умови, якщо машині не більше 10 років – є шанс одержати до 80 відотків від її ринкової ціни. От тому й вештаються неподалік ломбардів зграйки підгодованих скупників. Саме для «своїх» організовують так звані аукціони, де вони придбавають невикуплені антикваріат, техніку тощо. Це «шлюз» для обходу залізного ломбардівського правила – річ може викупити лише той, хто її заклав. Так само лихварі всіляко намагаються уникнути обов’язкової передачі виробів із золотих та інших дорогоцінних металів після завершення терму дії угоди, у разі невиконання позичальником зобов’язань, у Держскарбницю НБУ.

Промовистий факт Лише в центральній частині невеличкого Василькова можна легко віднайти добрий десяток ломбардів. Причому декотрі працюють цілодобово.

Скупка краденого чи «допустиме зло»?

Щоб усе зрозуміти, потрібно лише зовні поспостерігати за тим, яка саме клієнтура ошивається навколо осередку такого «грошово-речового» обміну. Саме тому серед найчастіших гостей ломбардів є оперативники. Навряд чи є потреба пояснювати чому… Завдяки «предметній співпраці» сищиків із такими кредитними установами вдається розкривати чимало крадіжок і навіть убивств.

Так, одну з мешканок Білої Церкви якось обікрала молода пара, якій вона здавала квартиру. Квартиранти й господарка мешкали разом і навіть спільно харчувалися. З’ясувалося: вони випатрали її схованку із золотом і віднесли скарб у ломбард. Візит оперів у ломбард допоміг розкрити вбивство жінки в Києво-Святошинському районі, скоєне ще позаторік. Убивця, що вже сидів за зґвалтування, перестрів жертву на пустирі неподалік Білогородки, зарізав її й забрав усе цінне. «Клубочок» викриття розмотався від ломбарду, куди негідник заклав «криваве» золото. Схожа історія, але зі щасливішим кінцем, сталася в Ірпені, де влітку так само затримали серійного грабіжника.

Ломбардам малюють різні перспективи – від перемоги в конкурентній боротьбі з банками в сегменті мікрокредитування до повального закриття з поліпшенням ситуації в економіці. Отже, відповідати на запитання: «Ломбарди – це скупка краденого чи «допустиме зло»?» доведеться самому суспільству, породженням попиту якого і є ці заклади.

Геннадій КАРПЮК