Непроста Марія

Категорія: ЛюдиМатеріали номера

Марія Орлик – перша жінка в керівництві українського уряду. Вона 12 років поспіль була заступником Голови Ради міністрів УРСР, упродовж трьох скликань працювала народним депутатом парламенту радянської України, 36 літ очолювала Спілку жінок України, почесною головою якої є донині. Ця непересічна жінка з неймовірно красивими очима і, напевно, безкінечним зарядом життєвої енергії незабаром святкуватиме 86-ліття. Залишила свій слід Марія Андріївна і в історії Київщини. Наша героїня допомогла багатьом людям, хоча пізнала на цій стезі всякого, проте й досі звикла не проходити повз й розділяти чужий біль і радіти успіхам ближнього.

А дахом ходили… корови

Народилася Марія Андріївна на Смоленщині, у Росії. Батько – росіянин, мама – білоруска. Голодного 1933-го її родина перебралася в Україну, на Кіровоградщину – у село Нечаївка Компанійського району. Тоді люди дуже натерпілися, згадує співрозмовниця. Назавжди врізалися в пам’ять картини, як дітей збирали в сільраді й годували пшоняним супчиком із молочної відвійки. За кілька літ Орлики оселилися на околиці Кіровограда, попід величезними складами зерна елітної пшениці. Мама влаштувалася там прибиральницею, тато – їздовим. Прихистком слугувала самотужки змайстрована землянка. Бувало, іде стадо корів, і якась рябушка виходила на «дах» та й провалювала благенькі дошки. Доводилося щоразу латати дірки. Так жили довгі сім років. Аж поки в червні 1941-го міськвиконком нарешті побачив їхні бідування. Буквально 21 червня новосели влаштувалися в кімнаті комуналки, як наступного дня почалася війна.

– Окупація – то жах, сама у тім переконалася. Це найстрашніше, що я випробувала, – розповідає Марія Орлик. – Наш будинок розбомбили, і ми переселилися в однокімнатку до маминого двоюрідного брата, який пішов на фронт, а його дружина подалася в село. Там я знайшла Шевченків «Кобзар», який став улюбленою книгою. Тамтешня дітвора, як і я, прагнула якось відволіктися від реалій буття. Приміром, у дворовому театрі ставили вистави, зокрема, «Вія» за Гоголем. Досі дивуюся, як вижили… Мама вимушено збирала склотару: продавала її, обмінювала на харчі. На час, коли прогнали нацистів, ми страшенно опухли від недоїдання. Загалом життя було сповнене потрясіннями й тяжкими епізодами. Найбільша втрата сталася 1944-го, коли в бою в Молдові загинув тато. Хоча є і чимало щасливих «рубрик» у минулому – Перемога 9 Травня, одруження з чоловіком, з яким прожила майже 40 літ, народження сина. А ще віддаю належне мамі, яка, будучи фактично безграмотною, зробила все, щоб я не повторила долю багатьох моїх ровесників, а таки здобула вищу освіту.

Науку на історичному факультеті Кіровоградського педінституту теж здобувала в неабиякій скруті. Навіть одягнутися не було в що. Брат Марії, повернувшися з фронту, вступив у військову академію в Ленінграді і якось надіслав сестрі сукню й черевички. Але той подарунок викрали. Довелося з мамою фарбувати байкову ковдру в коричневий колір, а швачка змайструвала з нього осіннє пальто.

Еталон краси Із 8-го класу й досі Марія Андріївна має практично незмінну вагу – 66 кг.

– Один із кавалерів якось увечері проводжав мене, а вранці спитав: «Марічко, а що це в тебе за пальто? Моя біла сорочка зовсім покоричневіла!». Довелося розкрити свій маленький секрет. Та й взуття собі лаштувала, бо не було іншої можливості. Із матеріалу військових наметів викраювала верх, вишивала, під низ підкладала щось щільніше й так бігала на побачення, – зізнається пані Марія. – Так жило ціле покоління, і мало хто дивувався – війна вплинула на всіх, навіть на заможних, навчивши виживати будь-що.

За гороскопом пані Марія – Риба і є шанувальницею гуртів. Тому вона ніколи не буває одна – їй потрібна зграйка, постійний рух навколо, такий уже в неї характер.

Після вишу Марію направляли педагогом у дитячу колонію на Дніпропетровщині. Зауважимо, що вона завше їхала туди, куди потрібно, не сперечалася, а про зарплату дізнавалася лише тоді, коли одержувала першу. Це нині панують зовсім інші підходи. Та якось директор інституту викликав її і сказав: із Міносвіти прийшла директива підібрати випускника-історика, який чудово знає українську, бо треба їхати на Тернопільщину й навчати дітей.

Із Київщиною поріднилася назавжди

– Із усього факультету обрали саме мене. Там, у селі Золотники, зустріла й свою другу половинку – Петра Орлика. Його як випускника університету ім. Шевченка направили сюди викладати українську мову і літературу. 1956-го, коли народила сина, ми перебралися на батьківщину чоловіка – у Володарку. Там я працювала завкабінетом політосвіти райкому партії. Це містечко стало мені рідним, як і Київщина. Коли Петро залишився працювати в педінституті ім. Драгоманова, ми переїхали до Києва, влаштувалася у відділ агітації та пропаганди обкому, де за 11 років пройшла шлях від інструктора до заступника заввідділу. І навіть працюючи в Радміні, завше намагалася допомогти небайдужій мені Київщині.

Взірець енергійності Марія Орлик завжди цікавилася всім незвичайним, займалася спортом. У студентські часи захоплювалася гірським альпінізмом, туризмом, пішки здолала Головний кавказький хребет. І нині намагається якомога більше рухатися, щодня проходячи 5-6 км. Вона впевнена: потрібно дбати про себе.

У Раді міністрів Марія Орлик відповідала за весь гуманітарний блок – освіту, культуру, медицину, інформаційну політику, творчі й ветеранські спілки. Найгарячішою порою став 1986-й – рік аварії на ЧАЕС. Того квітневого ранку Марія Андріївна з Валентиною Шевченко вилетіла в Москву, ще не знаючи масштабів катастрофи. Поверталися ввечері, їх зустрів очільник МВС Іван Гладуш і розповів подробиці пожежі. Найбільшою турботою Орлик стало вивезення дітей із зони лиха.

Сильна жінка не гнівається. Навіть коли має рацію

– Повернулася до Києва після оглядин місць, куди звозили перших переселенців, і сказала Голові Радміну Олександру Ляшку: треба розблокувати склади Мінторгівлі й увесь одяг, взуття, усе що є, скерувати на допомогу людям. Ми так і зробили, – згадує події 30-літньої давнини колишній урядовець.

– 5 травня, після однієї з нарад урядової комісії, я підготувала лист на адресу облвиконкомів і облпрофрад. За п’ять діб мене мали поінформувати щодо кількості піонертаборів у регіонах, санаторіїв, баз відпочинку, загалом закладів, де є харчоблоки. Ми мали оперативно рятувати дітей, організувати їм нормальні умови. У тій обстановці погоджувати кожен крок у ЦК, ходити на прийоми просто було ніколи. Переконана: якби пішла бюрократичним шляхом, той лист залишився б благим наміром. Але хтось із секретарів обкомів зателефонував Горбачову, а той – Щербицькому зі словами: «Що то у вас за Орлик з’явився, який сіє паніку». Володимир Васильович набрав мене по «сотці» й добряче «всипав» за непогоджену ініціативу, наказавши покласти на стіл доповідну.

– Проте 9 травня, на врочистостях біля пам’ятника Слави, до мене підійшов Щербицький, обійняв і сказав: «Не гнівайтеся, ви мали рацію». Ми, зрештою, вивезли понад півмільйона дітей і жінок подалі від зруйнованого реактора.

Нині в Україні діє 45 національних і міжнародних жіночих організацій, а 1991-го була лише одна. Натомість, у гендерному розрізі становище в українському суспільстві погіршилося. Як не дивно, а в радянську добу жінок у владі було помітно більше. Приміром, у Верховній Раді – понад третина. Насамкінець ми погомоніли про запозичену на Заході в часи перебудови інституцію першої леді. Горбачови – перше подружжя, яке винесло на авансцену політики в СРСР дружину лідера країни. Проте пані Марія каже: Раїса Максимівна стала диктатором у родині, що навіть впливало на роботу генсека. Загалом, друга половинка президента може взятися за гуманітарну місію – як приклад рівності та ролі жіноцтва в суспільстві. Почесна голова Спілки жінок України найбільш схвально в згаданому сенсі відгукується про Людмилу Кучму та Марину Порошенко.

Геннадій КАРПЮК

Фото Володимира ДАВИДЕНКА

Копіювання, цитування, публікація і републікація або ж інше поширення авторських матеріалів, у т.ч. окремих частин текстів чи зображень (за винятком копіювання для приватного використання), розміщених на веб-ресурсах видання, без письмового дозволу «ЧК» забороняється і захищається Законом України «Про авторське право і суміжні права». Дозволяється цитування матеріалів без отримання попередньої згоди за умови розміщення у тексті обов’язкового посилання на «ЧК». Для інтернет-ресурсів є обов’язковим розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на цитовану статтю у тексті.