Павло ГРИЦЕНКО: «Жодна з мов світу не нищить іншу, це роблять люди»

Мова як фундамент існування будь-якого народу вимагає значної уваги. Зневажливе ставлення до неї призводить до втрати самобутності, а зрештою і до зникнення самої нації.

Про проблеми, що нині постають перед рідною мовою, «ЧК» говорить із директором Інституту української мови НАНУ, професором, доктором філологічних наук Павлом Юхимовичем Гриценком.

Павле Юхимовичу, тож які загрози й виклики нині постають перед українською мовою та як їх можна успішно подолати?

Мова надзвичайно чутлива до процесів, що відбуваються в суспільстві. Вона разом із ним розвивається і деградує, в залежності від волі її носіїв.

Якщо на початку 90-х минулого століття ми спостерігали активний її розвиток, заглиблення в процеси держави, то сьогодні можна констатувати деякий спад ентузіазму та більшого навернення до російської мови. На жаль, це часто робиться демонстративно, що засвідчує присутність політичної складової у мовній проблемі.

Протиставлення двох мов - російської та української, - чим не гребують деякі політики, робиться штучно, для досягнення ефекту ворожнечі між народами.

У природі все збалансовано, і жодна з мов світу не нищить іншу, а це роблять люди. Для кожної мови є своя територія, де вона й повинна існувати та розвиватися.

Проте політика північного сусіда, який розселяє «русский мир», де йому заманеться, вбачає в українській мові свого ворога й намагається її всіляко дискредитувати та вписати в розряд «холопских языков».

Засилля російської мови в засобах масової інформації просто вражає. Водночас зауважу, що з російською мовою нам не несуть російську культуру, натомість ми отримуємо низькопробний ширвжиток. Справжня російська культура нікому не заважає. Тому ми повинні захищати українську мову від бруду та агресії, і це потрібно робити, у першу чергу, шляхом ухвалення мудрих законів та обов’язкового їхнього втілення, а не залишати лише на папері.

Однією з проблем української мови є використання її носіями суржика. Чи можливо якимось чином це явище подолати?

Так. Водночас досить швидко, але знову таки потрібно докласти зусилля на державному рівні. Просто навчати населення правильно розмовляти. Лише такий приклад. У Чехії на екрані телевізора друкується текст, як правильно потрібно було сказати, а не як сказав герой. Свідомо чи підсвідомо, але це спрацьовує. І таких творчих, необтяжливих для носія мови рішень - безліч.

У цьому контексті десь знаходиться і питання діалектів. Чи потрібно з ними боротися, стверджуючи чистоту літературної мови?

Ні в якому разі. Діалекти - це ті струмочки, що живлять русло мови. Десь, хтось, щось вдало сказав, красиво, влучно, але вислів притаманний певній групі чи території. Тоді часто відбувається процес поширення, і це входить в загальнонаціональний словник, або ж це подобається лише окремій групі людей - і такі слова живуть на певній території.

Нині розвинуті держави підтримують існування діалектичної мови, розцінюючи її як «комору» народного скарбу.

Наостанок – більш філософське запитання. Усі мови вийшли із джерела першомови. Чи настане час, коли вони знову зіллються в одну мову людства?

Ніхто не хоче втрачати своєї індивідуальності. Кожне обличчя красиве по-своєму. І це прекрасно, що є таке розмаїття. Є мови міжнародні, які дають нам можливість розумітися на планеті, тож нехай існує і мовна палітра. Це лише прикрашає людське буття.

Розмову вів Сергій ОГІН