Сприятливий для будь-якої діяльності, сексу, одержання таємних знань. Резерви здоров'я достатні. Вдалий для початку нових справ, укладення шлюбів. Хвороби безпечні, доволі прості, не можна робити рентгенівських знімків. Протипоказане пияцтво, але корисно пити якомога більше рідини, можна випити вина, треба менше спати. Не рекомендується приймати фармхімпрепарати. Дуже корисні водні процедури. Хороша лазня, масаж, спілкування з природою, слухання музики, подорожі. На сни не варто звертати уваги.
Категорія: 
«ЧК» побував на стародавніх дніпровських схилах у селі Халеп’я, де розташувався музей двох знакових постатей України.
Ніхто й ніколи не може відати, коли і з ким перетнуться його стежки. Не могли відати й дві історичні особистості – Вікентій Хвойка та Іван Франко – що їхні шляхи перетнуться вже за межею вічності в селі Халеп’я на Київщині, в одному музейному приміщенні. І «хрещеним» батьком стане заповзятий краєзнавець Анатолій Шафаренко – саме він став ідейним натхненником створення музеїв цих видатних людей, які, народившись в Австро-Угорщині, так багато зробили для України.
У 37-му за це розстрілювали…
Спершу постав музей Вікентія Хвойки, і не випадково, адже саме в понад ніж 150-річній будівлі школи грамоти працював і мешкав чех за походженням, який повідав світові про Трипільську культуру, тому й не дивно, що археологічна тематика знайшла тут своє логічне продовження.
Проводячи розкопки на Подолі, археолог дізнався про знахідки місцевих селян і помандрував до околиць Трипілля, заручившись підтримкою Всеросійської археологічної імператорської комісії. Насправді тодішня влада на чолі з Миколою ІІ проявляла значне зацікавлення історичними знахідками. За радянської доби такі дослідження було засекречено, а кривавого 1937-го навіть було розстріляно вчених, які досліджували Трипільську культуру, як українських буржуазних націоналістів.
Музей, як не дивно, тут відкривали двічі. У 90-х роках минулого віку вперше це було здійснено за сприяння справжнього корифея музейної справи Михайла Сікорського та письменника Володимира Дрозда, але тодішня влада не надто опікувалася історичною спадщиною, тому невдовзі він припинив своє існування. Згодом, 2009 року, завдяки спільній наполегливості влади, учених, меценатів, громади музей було повернуто селу.
Відтворений куточок кабінету відомого археолога з його робочим столом, кріслом і фото царя Миколи ІІ на стіні переносять відвідувачів у ту далеку епоху. Значну частину експозиції становлять макети місць розкопок, оригінали різноманітних документів, унікальні предмети трипільської кераміки, власноруч зроблені ескізи знахідок Вікентія Хвойки та нетлінні сторінки його щоденника.
Археологічна спадщина Хвойки налічує понад чотири тисячі унікальних артефактів. Керамічні вироби, фігурки людей і тварин, кам’яні знаряддя праці він збирав під час археологічних досліджень. Тогочасні світлини, замальовки, стародавні документи, макет трипільської хати, стародавній посуд становлять основу експозиції музею.
Вікентій Хвойка доклав чимало зусиль до заснування Київського музею старожитностей. Нині це Національний музей історії України, де зберігається велика частина його багатогранних надбань.
Погруддя першовідкривача Трипільської культури
Щоб Західну Україну з Наддніпрянщиною поєднати
Коли музей Хвойки вже функціонував, зародилося бажання започаткувати у вільній залі музей однієї з найвеличніших постаттей XX століття – Івана Франка, оскільки Великий Каменяр мав нездійсненну мрію вклонитися своєму духовному наставникові – Великому Кобзареві у Каневі. На півдорозі до Чернечої гори має постати музей справжнього патріота, який символічно поєднає Західну Україну з Наддніпрянщиною – так мріяли його засновники, і серед них наймолодший онук письменника – Роланд. Він є справжнім патріотом української землі і, мріє про видання 100-томного зібрання, яке має, без перебільшення, світове значення. Адже за радянських часів було надруковано лише 50 томів праць українського генія.
Експозицію сформовано в основному за сприяння однойменного музею Львова. Гостинні берегині, завідувачка відділу Ірина Шульга й екскурсовод Алла Лукашенко повідають про перебування класика в Києві, його шлюб із Ольгою Хоружинською, цікаві факти його життя. До речі, шлюб вихідця із Західної України з киянкою на ті часи також був доволі символічним. Навіть гості, проголошуючи тости за молодих, констатували, що він є запорукою здійснення споконвічної мрії українського народу до возз’єднання.
Згадуючи історію створення цього музею, Роланд Тарасович розповідає, що не обійшлося без закидів деяких «діячів» ще радянської когорти щодо непотрібності цього закладу на землях, де Франко ніколи не перебував і не відомий місцевому населенню. Із вдячністю схиляє голову перед пам’яттю вже покійного академіка Петра Тронька, який зумів донести до відповідних інстанцій важливість потрібної справи.
Музейні документи доводять, що діяльність Франка воістину неосяжна. Письменницька, публіцистична, журналістська, перекладацька, мово– і літературознавча діяльність сформували його як одну з найвидатніших особистостей свого часу. А пан Роланд завжди наголошує:
- Наша родина ніколи не хизувалася своєю приналежністю до Франка, бо він належить усій Україні.
Світлана КРУПСЬКА
Фото Володимира ДАВИДЕНКА
