Квартира для родини героя

Вдова й діти майора СБУ, який загинув під час бою в Слов’янську, отримали несподіваний подарунок від благодійника.

Майор СБУ Руслан Лужевський був не лише справжнім товаришем для бойових побратимів. Він кохав дружину, виховував двох синів, планував відпустку, мріяв про власну квартиру, краще майбутнє, але… Життя захисника країни обірвалося під час антитерористичної операції в Слов’янську. Родина осиротіла. Жодної допомоги від держави Олена Лужевська не отримала – навіть документи для цього подати не може, бо довідку про обставини смерті чоловіка їй не видають. І з житлом проблема: як мама з дорослими синами буде мешкати в половині квартири на Теремках? Друга половина житла належить сестрі, а в неї чоловік і двоє діточок…

Здавалося, безвихідь. Але світ не без добрих людей. Абсолютно незнайома людина, яка ніколи в житті не бачила Руслана, вирішила подарувати родині майора двокімнатну квартиру в Києві! Приватний підприємець, який почув про біду Лужевських, просто так, від щирого серця, купив для них житло на Харківському масиві.

– Мій Руслан із дитинства товаришував із Андрієм Давиденком, сусідами були у Волошинівці (село в Баришівському районі, де народився Лужевський. – Авт.). На одному з обласних засідань, де обговорювалися питання аграрного сектору, Давиденко познайомився із підприємцем зі Згурівського району Григорієм Гавриленком і розповів про нашу ситуацію. Григорій Олександрович приїхав на кладовище, поклав квіти до могили Руслана, – розповідає вдова майора Олена Лужевська.

А далі все було, як у різдвяній казці. Спочатку благодійник хотів зробити перший 30-відсотковий внесок для придбання житла. А коли з’ясувалося, що решту суми родина не осилить, він просто подарував квартиру. Затишну, із меблями та облаштованою кухнею – ту, що відразу сподобалася Олені. Новосілля відсвяткують на днях. Гроші вже переказано, документи оформлено, всі податки сплачено.

– Це диво, що людина приймає таке серйозне рішення, навіть не бачивши ні мене, ні дітей, – каже Олена. – Я познайомилася з Григорієм Олександровичем у нотаріальній конторі, ми спілкувалися впродовж 10 хвилин, поки підписували папери. Проста, щира людина, жодної зверхності, хоч і керує аграрним підприємством. Мені розповідали, що в Григорія Гавриленка навіть бухгалтера немає, що він своїм працівникам сам видає зарплату, щоб знати, як людина живе, яка в неї ситуація, чи потрібна їй допомога. І що він віддає на благодійність третину того, що заробляє. Нехай цій людині Бог завжди допомагає, і в справах, і в родині! Знаєте, якби в нашій державі хоч би п’ять відсотків таких людей було, то Україна процвітала б давно…

Наталя РОТАЙ