Нині, без перебільшення, Євгена Нищука можна назвати одним із найуспішніших міністрів культури за всю історію незалежної України. Адже чи не вперше цю посаду обійняла не лише професійна, а й дійсно не байдужа до проблем мистецтва людина. Напевне, тому більшість кроків «народного міністра» позитивно сприймалися як у культурному осередку, так і серед пересічних громадян. Але в новому Уряді – нові призначення. Так сталося, що «ЧК» зустрічався з Євгеном Нищуком буквально за день до його призначення взимку цьогоріч, і ось нині ми попросили вже екс-міністра культури прокоментувати своє звільнення.
Наскільки для вас стало несподіванкою призначення новим міністром культури В’ячеслава Кириленка?
Для мене це справді стало несподіванкою. Перед тим, беручи до уваги висловлювання Президента й прем’єр-міністра, виглядало так, що маю працювати й надалі. На це, власне, і був налаштований. Не хочу заглиблюватися, чи когось звинувачувати, але, не приховуватиму, певний шок і справді пережив.
Намагалися відстояти себе на посаді?
Мав коротку розмову з В’ячеславом Кириленком, пропонував варіант, аби залишився на своїй посаді, а задля більшого впливу й важелів правління, він би міг поставити на посаду заступника людину, з якою б йому комфортно було працювати. Але В’ячеслав Анатолійович був категоричним, мовляв, поєднуватиме все. Більше не хотів би занурюватися в усі політичні підтексти. Багато людей мене дуже підтримують, чув заклики: «Це несправедливо! Пішли відстоювати!». Забороняти не можу, але водночас не замовлятиму жодних мітингів на свою підтримку. Адже це виглядатиме, ніби я так тримаюся за це крісло, що готовий підняти півкраїни. Не така я людина.
Водночас на цій посаді ви були одним із найуспішніших міністрів, рішення якого підтримували різні кола митців. А якщо говорити про те, що не встигли зробити?
Шкодуватиму, якщо будуть утрачені контакти, які нам удалося встановити з європейськими партнерами. 15 грудня мали б фактично затвердити програму «Входження в креативну Європу» і ще три європейські програми, над якими працювали всі дев’ять місяців. Вони потребують конкретної подальшої роботи. Це й особисті напрацювання з колегами з Франції, Бельгії та Польщі. І дуже шкода, якщо буде змінена вся команда, з якою відпрацьовувалася стратегія, чого не робили в Міністерстві культури 23 роки, дорожня карта, що надає можливість визначити пріоритетні завдання, прописані в Угоді про імплементацію входження до ЄС. Такі речі потрібно доводити до завершення. Напрацьовано також особисті контакти. Є домовленості щодо інвестиційних проектів відбудови Львівської площі – недобудов кінофакультету Театрального університету та студії «Укркінохроніка», що на вулиці Щорса. Двома інвестиційними групами ми дійшли згоди, аби й факультет, і студія зберегли своє призначення, але нарешті мали свої приміщення. Усе було вже ось-ось! Як буде тепер, не знаю… І таких речей дуже багато.
Є надія, що проекти вдасться завершити новій команді?
В’ячеслава Анатолійовича поважаю як політика. Але, відверто кажучи, не дуже розумію й погоджуюся з тим, що об’єднання посади віце-прем’єр-міністра з гуманітарних питань і міністра культури є доцільною оптимізацію. Адже як віце-прем’єр він в основному займатиметься, до прикладу, проблемами й соціальним захистом біженців – тими питаннями, які нині, у час війни, дуже актуальні й болісні. Водночас – медициною, молодіжною політикою, спортом і… культурою! Людина фізично не може розірватися. Є певні побоювання, що це може призвести до політичних гасел, а не заглиблення в саму проблематику, якій я, власне, і присвятив дев’ять місяців. Насправді не все так просто: бібліотечна, музейна справи, проблеми заповідників і історичних ареалів, ситуації із забудовами поруч із історичними пам’ятками. Ми цьому присвячували дуже багато часу. У результаті деяких справедливих заборон налаштували проти себе велику частину забудовників. «Звільнили» певну кількість одіозних осіб. Вважаю це одним із тих успіхів міністерства, яких ніколи ніхто не досягав: постати проти комерційних інтересів. Загалом, галузь культури дуже розгалужена та багатогранна, побудована не на цифрах та формулах, як у фінансових відомствах, а на конкретних людях – митцях різних сфер. І з усіма ними необхідно спілкуватися, із кожним із них. Тут звичайні бюрократичні підходи просто неприпустимі.
Як вважаєте, чи залишиться чітка позиція в українсько-російському культурному конфлікті, як це було за вашої роботи на посаді?
Думаю, що в цьому плані проблем не повинно бути. Бо це є водночас політичні речі. Стосовно себе, із самого початку роботи на посаді міністра дотримувався категоричної позиції щодо того, аби міністерство працювало не в режимі забезпечення концертами різних свят і пам’ятних дат, а дійсно розробляло й упроваджувало програми, які б зуміли протидіяти культурній агресії. І ми це зробили! Ідеться про п’ять програм, розроблених спеціально для сходу і півдня країни. Мали продовжувати.
Натомість які найближчі плани маєте?
Унаслідок того, що ситуація стала для мене несподіванкою, нині лише задумався над цим питанням. Окрім іншого, є ідея приєднатися до групи митців для участі в програмі «Святий Миколай – українським воїнам», котру погоджував ще на посаді міністра культури, і поїхати з артистами в зону АТО. Мав ідею провести наступного року програму «Митці на лінії вогню». Можливо, знайду благодійні фонди, які підтримають. Якщо матиму більше часу, повернуся до активнішої театральної роботи. ЧК
Розмову вела
Христина БРЯНЦЕВА