Розрита могила

2010 пам’яток археології, 1164 пам’ятки історії, понад 90 поселень-городищ зафіксовано на території Київської області. Щороку кожна десята з них зазнає руйнації від рук мисливців за скарбами. Сьогодні розкрадання могил стало звичною справою. Хто такі насправді «чорні археологи» і чому з ними не борються, «ЧК» й вирішив з’ясувати.

«Шукаю людей для постійного копу, котрі мають МД (металодетектор.– Прим. авт.) і велике бажання пошуків, але самотність змушує сидіти вдома. Мої вимоги: 1). з результативним досвідом; 2). вік від 18 і аж до стану тримати в руках лопату; 3). порядний та відповідальний; 4). Ну, і найголовніше, не сильно балакучий. Кількість бажаючих НЕОБМЕЖЕНА!» (Києво-Святошинський район).

«Якщо хтось має пропозиції по Васильківському району - то все перериємо!!!Місць перспективних вистачає, он черняхи (поселення черняхівської культури .– Прим. авт.) вздовж Стугни які). В районі інтернату, біля хітрячка хтось ходив? Комент: - Да там половина Киева копает!» (Васильківський район).

«Весна прийшла, пора в поле). У мене єсть карти курганов і стоянок в Переяслав-Хмельницькому районі і не только. Коменти: - Вов, а не боїшся копати під Переяславом, уголовна це справа (все-таки національний заповідник)? - Ну вообщє то кощунство на курганах копати. А чуму підхватити не страшно? -Інтєрєсно, гдє можно взять такую карту? -Такі карти при бажанні найти не проблема, але проблема в тому, що деякі новічки , не думаючи про наслідки, пишуть всяку дурь. Якщо мають щось і не бояться рити, то треба писати в лічку. Чи у вас папа в прокуратурі працює?» (Переяслав-Хмельницький район.)

Хрестик Києво - руської доби, знайдений під час копу

За думкою членів Клубу колекціонерів, в українському інтернеті постійно спілкуються, обмінюються юридичною та архівною інформацією майже 200 досвідчених «копачів». Новеньких до гурту не беруть, – довго придивляються і перевіряють: бояться «стукачів», бо єдина можливість притягнути їх до кримінальної відповідальності - схопити «на гарячому», прямо на кургані чи іншій пам’ятці археології під час їх розкопування, із металошукачем та лопатою в руках.

Чорна експедиція

Я вирішила долучитись до простої та, на перший погляд, не кримінальної пропозиції суботнього «копу». Збір о 8.00 на зупинці у Броварах. Територія пошуків: Броварський ліс, найближча до міста частина лісництва. Мета «копу»: предмети часів Великої Вітчизняної війни. Саме в цій частині лісу пролягала лінія оборони Пухівка – Бровари.

Всього нас зібралося шестеро. Крім мене, всі – хлопці. У кожного за плечима висів спеціальний рюкзак із металошукачем. «Радянська мілітаристика нині нікому не цікава. Ну так, двом-трьом клієнтам. А німецькі предмети можна продати вдвічі дорожче! Тому шукати будемо на лінії німецького тилу», – пояснює «Мюллер». За правилами цього «бізнесу», власними іменами ніхто не користується, лише форумними прізвищами-ніками.

«Уйті від них (правоохоронців) можна лєгко, є маса способів, - Мюллер став відвертішим, потрапивши на свою територію, і спробував вразити панночку своєю крутизною та обізнаністю. - Напрімєр, ти кажеш, що краєзнавець-пошуковець, ентузіаст, мол, шукаєш могили солдат, і тичеш в очі ксіву. А вже якщо дуже вперті да правільні попались, то у нас є свій форумний сігнал, як у таксистів, мол, ситуація погана там-то й там-то. Ти не прєдставляєш, скільки у нас своїх людей, і в міліції, і в ГАЇ, і в часній охороні, і в сільрадах. Хто-небудь точно поможе!»

Просте оснащення копачів

Кожен із хлопців «прочісував» свою ділянку території, зосереджено прислуховуючись до звуку в навушниках, пильно і детально оглядаючи кожну травинку та ямку. Нарешті, після купи знайдених консервних бляшанок і фрагментів штопорів, першому з них пощастило. Детектор видав переконливий писк і на глибині півметра за допомогою саперної лопатки з’явилась на світ чудова бензинова запальничка з рельєфом орла та гравійованим написом. Мені стало моторошно: ймовірно, десь у нас під ногами лежав кістяк невідомого загиблого німецького вояки. Я спробувала сказати про це хлопцям, але була висміяна. Тільки коли вже прощалися ввечері на зупинці, власник знахідки сказав: «Ти не думай, що я такий поганий! Я не продам її, я собі лишу і берегти буду!» Мабуть, він думав, що це його виправдовує.

Більше нічого, що було б варте уваги чи мало історичну цінність ми того дня не знайшли. Чи присутність панянки не дозволила «копачам» зосередитись, чи просто не фартило.

Від редакції

Нині, якщо людину заскочать зненацька на місці розкопок, то максимум, що їй загрожує,– штраф 590 гривень. Але це ще треба довести: свідки, знахідки, що можуть розцінюватись як історичні скарби. Якщо ж буде доведено плюндрування могил, то тут уже інша санкція: у Кримінальному кодексі є стаття, яка передбачає за подібні дії до восьми років ув’язнення. Проте прецедентів ще не траплялось…

«ЧК» запитав:

Яким чином можливо виправити ситуацію із «чорною археологією» в Україні?

Олексій Шереметьєв, колекціонер, меценат, власник Музею Шереметьєвих:

Із приводу «чорної археології» можу сказати так. Боротьба з нею, як свідчить світова практика, буде успішною лише за трьох умов. Ставлення суспільства до такого роду діяльності має бути негативним. По-друге, в країні мусить бути спеціальна установа на кшталт археологічної поліції. По-третє, влада має чинити податковий тиск на колекціонерів предметів археології, де податок виступатиме не засобом наповнення бюджету, а способом захисту від попиту на нелегальні археологічні знахідки. І я щиро сподіваюсь, що ініціатива Президента Віктора Януковича, його вимога активізувати боротьбу з «чорною археологією», не буде похована руками наших бюрократів.

Микола Платонов, колекціонер, меценат, співвласник колекції «ПлаТар»:

Я вважаю, що створення Національного реєстру культурних цінностей є надзвичайно важливою і потрібною справою. Ми одними з перших зареєстрували колекцію «ПлаТар», аби було зрозуміло, що ніхто нічого не збирається приховувати. Боротьба з «чорною археологією» в усьому світі насправді є не дуже успішною. Для того, аби ситуація у цій сфері в нашій країні хоча б трохи поліпшилась, необхідно змінити ставлення громадськості до таких людей і повинен бути контроль з боку держави за роботою сучасних археологічних експедицій. А з тих предметів старовини, які вже мандрують із рук в руки, необхідно зняти тавро «чорних», – їх потрібно описати і паспортизувати.

Олександр Поліщук, колекціонер, меценат, директор приватного музею «Прадавня Аратта-Україна»:

Це питання не до колекціонерів. Ми купуємо речі вже в тих людей, які не копають, а в посередників, а це найчастіше вже треті-четверті руки. На жаль, це можна зупинити тільки на першому етапі, коли проводяться незаконні розкопки, що є пограбуванням. Це, безсумнівно, потрібно припинити, але припинити повинні правоохоронні органи на місцях, а всі ці місця досить відомі – це і скіфські кургани, і змійові вали, і місця поселень-городищ. Крім того, йдеться про те, що треба переписати всі приватні колекції – так, це треба зробити. Але на сьогодні не проведена інвентаризація навіть державних колекцій, немає адекватного реєстру, хоча постанова про це давно існує.

Петро Толочко, директор Інституту археології НАНУ, академік:

Я особисто, як, власне, і весь Інститут археології НАНУ, всіма силами намагаємось протистояти навалі чорних археологів. Особливо тому, щоб їхні знахідки були легалізовані законом. Нам необхідний закон, який захищав би пам’ятки археології та культурної спадщини. Закон України «Про охорону культурної спадщини» є поміркованим і не дозволяє суворо притягувати до кримінальної відповідальності за подібне розкрадання, тим самим робить можливими нелегальні розкопки через відсутність страху в тих, хто їх проводить.

Можливо, я повторюсь, але такий закон потрібний не мені, як дехто каже. Він потрібний нашій державі. Бо скоро ми не матимемо, що захищати й охороняти. Білі археологи (археологи-науковці, чиє право на розкопки підтверджено відповідними інституціями.– Прим.авт.) можуть фахово дослідити за рік майже 400 пам’яток, ці ж мародери нищать понад 1000.

Ігор Гирич, кандидат історичних наук, заввідділом Інституту археографії та джерелознавства ім.Грушевського НАН

- Це загалом не питання археології, а питання збереження історичних цінностей і питання низького рівня людей, що називають себе елітою. Коли хтось із них ходить по зборищам чорних археологів і купує у них артефакти – він підтримує чорних археологів. Загалом на цих торжищах має бути присутня якась державна людина, яка би вивчала, що пропонують ці люди, і купувала рідкісні артефакти для музеїв. Чиновник чітко має розуміти цінність цих речей, збирати їх для того, аби передати державі, а не собі в кишеню.

За кордоном при музеях є система меценатства, коли музейні працівники збирають інформацію про те, де що продається, повідомляють її меценатам, а ті потім викуповують, вкладаючи власні гроші. І поповнюють таким чином музейні колекції.

Мілена ЧОРНА