У храмів книги немає «даху»

Бібліотеки були і є добрими провокаторами всезнайства й інакомислення. Особливою роль таких закладів є на селі, проте нині вони переживають не кращі часи.

Попри доступність у глобальній інформаційній мережі, цьому «всезнаючому глобальному розумі» тисяч видань, електронних клонів романів, повістей, енциклопедій, дисертацій, статей, людство чомусь однак розумнішим не стало. Можливо, це прояв ретроградства, та видається, що той, хто не пізнав культури читання паперових книжок, не відчув хоч раз потреби негайно бігти до бібліотеки й буквально прилипати до якогось букіністичного продукту, не має права називатися інтелігентною, всебічно розвиненою особистістю.

Острівець культури потопає в морі неуваги

Сільські бібліотеки справедливо називають острівцями збереження національної культури, народних традицій, звичаїв, історії рідного краю, майданчиками просвіти. Прикро, та згадані осередки духовності й знань навіть у містах багатьма забуті. Книгозбірні за своєю організацією, популяризацією, фінансуванням, наповненням фондів здебільшого не відповідають потребам сучасної людини, яка нині вже не хоче витрачати багато часу на пошук необхідної інформації чи твору. Водночас, значно зросли вимоги й до комфорту перебування та праці користувачів у самих храмах книги.

На Київщині в системі Мінкультури загалом діє понад 880 бібліотек із сукупним бібліофондом 9,7 млн. примірників. 755 тих закладів розташовані в сільській місцевості. Осучаснити їхню діяльність намагаються впровадженням комп’ютерних технологій – задля доступу користувачів до оперативної інформації. Та основна проблема українських бібліотек – брак нових надходжень, останні 20 років оновлення фондів скоротилося на 90 відсотків. Рівень фінансування не дозволяє галузі розвиватися як потрібно. Почасти книгозбірні не можуть запропонувати відвідувачу нічого нового й цікавого. Бракує ресурсів і на передплату періодики. Не завжди допомагає навіть державна програма поповнення бібліофондів «Українська книга».

Бібліотечна справа стагнує, а значна частина працівників галузі має пенсійний вік, або вже стоїть на його порозі. Також відомі факти скорочення мережі бібліотечних закладів. Свого часу Володимир Яворівський сказав, що культура – найчутливіший сегмент суспільного буття, і криза найбільше вдаряє саме по його складових, насамперед по сільським бібліотекам. Суттєвим негативом є і недосконалість профільної нормативно-правової бази. Так, досі не затверджено положення про централізовану клубну систему й низку інших актів, зокрема, щодо встановлення надбавок клубним працівникам за вислугу років.

Практика показує: шанс на життя мають ті книгозбірні, чиї керівники не лише сподіваються на допомогу держави чи громади, а самі активно шукають меценатів, креативно підходять до справи. Приміром, заводять у соцмережах аккаунти закладів, запрошують книгоманів на зустрічі з діячами культури, відомими людьми, намагаються зацікавити загал книжковими новинками в оригінальний спосіб, створюють клуби за інтересами.

Тим, хто читає, ще потрібно доплачувати

– Якось почула, як мер Білої Церкви дозволив собі сказати, що центральну бібліотеку міста закриє: буцімто, хто нині читає книги? – оповідає керівник Департаменту освіти і науки КОДА Віра Рогова. – Звісно, це людей освіти, інтелігенцію, обурило. Не кожна дитина має електронний пристрій ІКТ (інфокомунікативної технології – Авт.) і бібліотеки є хоч якоюсь альтернативою, що допомагає утримати рівний доступ до знань й інформації. Ще не всі сім’ї користаються інтернетом, а про належний рівень знань дітей із соціально вразливих родин ми теж маємо дбати. Без бібліотек цього важко досягнути. Нині кожна з 750 шкільних бібліотек області комп’ютеризована, під’єднана до інтернету, там є місця для роботи як із «паперовими» книгами, так і електронними джерелами й носіями. Після випадку в Білій Церкві я спілкувалася там з дітьми, розпитала їх. І дитячий висновок такий: вони не можуть не читати й справді цінують книгу попри всепроникність світової «павутини». Читання книги – неповторне задоволення, традиція і культура, виплекана поколіннями, що не замінить електронний формат того ж процесу. Книголюби улюблені томики знайдуть навіть у темноті за запахом, адже деколи це настільки штучні речі, що мають індивідуальний аромат. Роль бібліотек неоціненна – без них не виховати повноцінне громадянське суспільство.

Замість комп’ютера – рахівниця

– Забезпечення книжковим фондом незадовільне, хоча колись нас навіть примушували списувати книжки, оскільки були значні надходження, – зізнається завідуюча Гребінківської дитячої бібліотеки Васильківського району Тетяна Меньших. – Тепер дорожимо навіть зношеною літературою. Найгірший стан спостерігається останні шість років – відтоді, як востаннє від держави суттєво поповнили нашу книгозбірню. Якби не зверталися до керівників підприємств, спонсорів, навіть не знаю, чи вдавалося б знаходити без них ті крихти новинок, що нині до нас потрапляють, зокрема, продукцію українських видавців, якої нам завше бракує. Але попит на вітчизняного автора, що неймовірно зріс, потрібно вдовольняти! Інколи купую бестселери для закладу за свої гроші, хота тема зарплати в галузі дуже важка. Сумно констатувати, що цікавість до читання загалом угасає. І про яке осучаснення, просвітництво говорити, коли в нас немає ні комп’ютера, ні іншої офісної техніки, окрім… рахівниці. На жаль, заклад так і не попав під програму «Бібліоміст». Єдине, що вдалося, це непоганий ремонт за рахунок небайдужих земляків зробити.

Ганна Старикова, голова Київської обласної ради:

– Завдяки проекту «Бібліоміст», що діє за підтримки фонду Білла й Мілінди Гейтс, в Україні відновили понад 2 тис. бібліотек. Це не просто косметичне облаштування комп’ютерами, а зміна підходів до бібліотечної справи, – говорить голова облради Ганна Старикова. – Сучасний храм книги не просто місце, де гортають видання чи беруть щось почитати. Це осередок суспільного життя з вільним доступом до інтерактивних систем, що дозволяє наживо проводити заходи в бібліотечній мережі. Але нині потрібно відверто відповісти, наскільки всі вісім сотень бібліотек заслуговують на подальше існування. В умовах децентралізації в об’єднаній громаді, ймовірно, спочатку буде досить і однієї бібліотеки, але сучасної. Бюджетна комісія облради проводить відповідну аналітику, вивчає навантаження на об’єкти, площу земельних ділянок під ними, вартість утримання. Можливо, що в деяких громадах доцільніше відкрити амбулаторію, ніж опікуватися читальнею. Треба визначатися, якого саме соціального закладу громада потребує найперше. У березні буде готова публічна мапа таких закладів, тоді ж відкриємо й обговорення нагальності існування тих чи інших установ з огляду раціонального використання бюджетного ресурсу.

Довідка «ЧК»

Практично щотретій заклад культури на селі в столичному регіоні потребує капремонту, понад 30 відсотків бібліотечних установ не опалюють. Нерідко культпрацівники змушені трудитися в умовах неповної зайнятості на 0,25-0,75 ставки. А результати моніторингу виплати надбавки за особливі умови праці бібліотекарям (офіційні дані сайту КОДА) засвідчив її невиплату або виплату в неповному розмірі в більшості районів області. Як тоді знайти компетентних фахівців, які знаються на ІТ-технологіях? Адже «просунуті» бібліотеки, приміром, давно користуються веб-технологіями підтримки віртуального контакту з книголюбами, які там насолоджуються читанням у форматах FB2, EPUB, MOBI, PDF, RTF, TXT. Звісно, нині важко говорити й про повсюдне запровадження сучасної моделі провінційної бібліотеки, тим паче, у світлі її здатності залучити якнайбільше постійної аудиторії. Зокрема, в сенсі об’єкта медіа-освіти.

Геннадій КАРПЮК

Фото Володимира ДАВИДЕНКА