Кобзар ФІЛОКАРТИЧНИЙ

У сучасному світі постать Тараса Григоровича сприймається неоднозначно: хтось бачить у Кобзареві ікону, хтось – феноменального поета, художника, пророка, інші – борця за волю та незалежність. Однак ми маємо не лише згадувати його час від часу, як усе ще іноді трапляється, вивчати його безсмертні поезії, вдивлятися в очі поета, які спостерігають за нами, за Україною: з портретів, фото та поштових карток.

Філокартична шевченкіана – це фотографічні й художні портрети Кобзаря, відтворені окремо та в поєднанні з іншими елементами художньої структури, репродукції його малярських творів, ілюстрації інших митців до віршів і поем Шевченка, композиції з текстами самих віршів, репродукції творів мистецтва, присвячених Шевченкові та вшануванню й увічненню його пам’яті, фотонатурні й художні зображення міст, сіл і місцевостей пов’язаних із біографією митця, тощо. Кількість лише давніх шевченківських листівок (1890-1940 роки) сягає тисячі. Доволі довгий і перелік країн, де вони друкувалися: Австралія, Австрія, Аргентина, Бразилія, Італія, Казахстан, Канада, Латвія, Німеччина, Польща, Росія, Словаччина, США, Франція, Чехія, Швейцарія, Швеція, Узбекистан, Японія (територіальний поділ – сучасний). Шевченківські поштові картки таять у собі важливу й досі неоприлюднену інформацію. Вони є щедрим джерелом для мистецтвознавців і літературознавців, оскільки багато творів малярства й графіки відомі лише завдяки листівкам, а тексти Шевченкових віршів відтворені на них у найрізноманітніших поєднаннях.

Вітчизняні ілюстровані листівки з’явилися в останні роки ХIX століття, і поміж них ті, що присвячені Кобзареві.

Перша шевченківська листівка прийшла поштою до Києва зі Львова 1898 року, яку видав «Салон малярів польських» у Кракові. На ній портрет Шевченка й фотографія церкви св. Юра у Львові.

Безумовно, поява зображень Шевченка на поштових листівках початку ХХ століття на теренах Західної України мала значний вплив на суспільне та культурне життя тих часів. Цікавим є те, що портрети Шевченка на поштових картках зустрічалися доволі різноманітні, інколи навіть маловідомі, тому нині зберігаються переважно в приватних колекціях або в музеях.

Перша українська кольорова листівка була видана у Львові 1900 року за малюнком Андрія Андрейчука, на якій було зображено портрет Шевченка, хату батьків поета в Кирилівці та його могилу в Каневі, які обрамлені українським орнаментом. Були листівки з нотами й словами «Заповіту», «Реве та стогне Дніпр широкий» та інших пісень на слова Кобзаря.

Цензурні репресії ХІХ – початку ХХ ст. проти українського друку не давали змоги розвиватися видавничій справі в Україні. Напівлегальне видання листівок ілюструє благодійна акція видавництва «Час». Відомі українські художники Ф. Красицький (власник видавництва) та І.Їжакевич підготували й випустили нечуваним на той час накладом 100 тисяч листівку та плакат із портретом і біографією Т. Шевченка. Виручені кошти пожертвували на спорудження пам’ятника поету в Києві.

Шевченківська листівка дійшла до нашого часу завдяки справжнім колекціонерам – філокартистам. Одним із найвідоміших філокартистів України був Володимир Яцюк, мистецтвознавець, який тривалий час працював у Національному музеї Тараса Шевченка. Саме він зібрав колекцію з 1300 поштівок шевченкіани. 2004 року побачила світ (а 2008-го перевидана) книга В. Яцюка «Не забудьте пом’янути…» : Шевченківська листівка як пам’ятка історії та культури 1890-1940. 190-річчю від дня народження присвячується».

Масив старих портретних листівок із прижиттєвими фотографічними зображеннями Шевченка порівняно невеликий: усього тридцять. Із десяти відомих Шевченкових світлин, знятих із натури в Петербурзі та Києві 1858 – 1860 років, на поштових картках відтворено лише вісім. На більшості поштівок репродукований відомий портрет Миколи Досса, виконаний у Петербурзі 1860 року. На кількох листівках, виданих у різний час, представлено світлини петербуржця А.Деньєра (1859).

Найчастіше на листівках репродукувалася світлина з портретом Шевченка роботи Миколи Досса, за яким створювали свої портрети І.Рєпін, Ф.Красицький і ще десятки відомих малярів і графіків.

Тарас Григорович не прикрашав себе. Менше всього він схожий на петербурського франта. Він такий, який є: у шапці й кожусі, із сивою бородою та довгими вусами. Пальці в кулаці. Погляд із-під кошлатих брів ніби говорить: «Я втомився. Я так багато бачив, так багато пережив: кохання, заслання, блиск столиці й Аральські степи. Я мріяв, вірив. Писав вірші й картини. Зустрічався з різними людьми: добрими й злими, вірними друзями та негідниками. Але я втомився…». 1860 року Т.Шевченко створив автопортрет саме за світлиною Деньєра. Таким він бачив і відчував себе, напевно…

Тетяна РУДАКОВА