Про те, хто ми є, говорить наше сміття

Узятися за творчу розвідку в темі ще напрочуд нецивілізованого поводження зі сміттям в Україні загалом і Київщині зокрема нас примусив лист мешканців с. Чубинське Бориспільського району. Вони звертають увагу керівництва області на незадовільну роботу Укравтодору в сенсі благоустрою. Дописувачі скаржаться, що водії та інші користувачі жвавої харківської траси засмічують місцеві зупинки, узбіччя. Проте працівники дорожньої організації лише згрібають купи непотребу та в кращому разі спалюють його. Звісно, екологічним такий спосіб «утилізації» не назвеш. І таких «адрес» бруду в регіоні, напевно, сотні. Виток проблеми, як з’ясувалося, не стільки у владі, скільки в браку культурних, економічних і правозастосовних компонентів її вирішення.

Нечупари – вони скрізь

Аби зустрітися з кореспондентом «ЧК» кілька місцевих активістів і депутатів, організованих журналісткою Світланою Герасименко, прийшли вранці до зупинки на харківській трасі. Неподалік – терен ландшафтного заказника «Хутір Чубинського», де ростуть двохсотлітні й від того рідкісні тепер дуби. Навкруги, інколи підходячи до самих дубів-кремезнів, чорніла попелом погоріла трава…

– На зупинці транзитні пасажири викидають сміття під баки чи біля туалету. Працівник Укравтодору в фірмовому одязі прибирає в підземному переході та навколо. Але дивно, що все зібране сміття сумлінно висипає за зупинкою, іноді підпалюючи його. Мешканці села неодноразово фіксували ці факти. Більше того, цей бруд розлітається аж до житлових будинків і просто засмічує наш лісопарк, – зауважила пані Світлана. – Проте в дорожній організації на скарги нам відповіли доволі дивно. Буцімто в них бракує ресурсів для вивезення сміття, і вони сподіваються, що таку можливість… винайдуть місцеві громади.

Окрім проблеми придорожньої засміченості, ми почули на зустрічі й інші больові точки чубинської та сусідніх громад. Вони стосуються як нездорових зазіхань на ландшафтний заказник, де за деякою інформацією ділки (ресторатори, забудовники тощо) прагнуть знищити дуби, аби дістатися до «смачних» земельних ділянок під ними. Так і проблем тамтешньої інфраструктури, ЖКГ та просто непристойно-катастрофічного стану очисних споруд. Про це в нашому наступному матеріалі.

«Мішки із совістю» обабіч дороги

А от за розлогим коментарем щодо ситуації в області ми звернулися до керівника Департаменту екології та природних ресурсів КОДА Володимира Циби.

Із відповіді Володимира Васильовича зрозуміло: мережа сміттєзвалищ в регіоні неадекватна «виробленим» територіями обсягам відходів, зокрема, Києвом, якому потрібно десь вивозити його тисячі тонн.

– Проблема ця для області доволі суттєва – зізнається головний еколог Київщини. – Нерідко можна побачити, як на лісовій дорозі стоять мішки зі сміттям. Це хтось їхав машиною, відкрив багажник і викинув непотріб. Особливо засмічена 30-кілометрова зона суцільних дач і новобудов навколо столиці. Про яку совість тут говорити, коли такими «мішками» вкриті землі та ліси неподалік багатьох населених пунктів?! Прикро, та до справжньої екосвідомості українцям ще далеко.

Наш експерт, як і чимало його колег, вважають: діюче законодавство передбачає недостатньо жорсткі санкції до забруднювачів довкілля. Існує феномен безкарного порушення екологічного законодавства бюджетоутворюючим підприємством, оскільки влада боїться соціальних наслідків його закриття. Узагалі, благоустрій – парафія органів самоврядування різного рівня. Утім, наскільки серйозно вони тим переймаються, ми бачимо, як кажуть, на власні очі. Тобто, абияк. Візьмімо останній резонанс у Віті Поштовій, де знайшли нелегальне звалище люмінесцентних ламп. Поки в ситуацію не втрутився телеканал «1+1», підняти тутешню адміністрацію й примусити її організувати прибирання території від небезпечної кучугури було складно. До речі, екологи згодом знайшли ще два такі звалища в Києво-Святошинському районі.

Володимир Циба каже: це результат того, що підприємствам колись надто довільно видавали ліцензії на утилізацію. Фірми отримували кошти, а реально утилізації не проводили, бо не мали належних потужностей. Наразі в регіоні в цій темі заблищало «світло в кінці тунелю». Австрійські, французькі, іспанські компанії «прощупують» можливість відкриття спільного проекту із сортування сміття, зокрема електровідходів (батарейки, офісна, побутова техніка, електролампи тощо). У Європі з тим питанням трішки легше. Адже світові виробники зазвичай у вартість товару вже закладають кошторис утилізації. В Україні ця схема не діє: фактично наш споживач вимушено переплачує, аби десь прилаштувати «мертву» техніку, або порушує природоохоронне законодавство (що відбувається частіше).

Показовий факт. Природоохоронного законодавства ліпше дотримуються підприємства з іноземними інвестиціями, де панують сучасні технології. Вітчизняні виробничники переймаються тим на порядок нижче.

Відходи – ресурс для бізнесу. Поки що не в нас

Зазначимо: в області розташовано 39 офіційних полігонів із видалення твердих побутових відходів (переважно в комунальній власності). Проте, майже всі вони існують ще з радянської доби – зазвичай, їх облаштовували без належних технологій убезпечення. А ще чимало полігонів вийшли за межу відведеної ділянки.

Основний утворювач побутового сміття – місто. На селі більше органічного непотребу, проте там більше неорганізованості: майже кожен викидає той же пластик у «свою яму». Заковика в тім, що приватний сектор не поспішає платити за організацію цивілізованого поводження з відходами – навіть якщо зробити його безкоштовним. Якщо говорити про засміченість доріг, вулиць, заради справедливості констатуємо, що непривабливого вигляду їм додають і місцеві нехлюї, а не лише абстрактні «транзитні» громадяни. Це однозначне свідчення глобального браку екопросвіти.

Торік розпочали будівництво утилізаційного полігону в Ставищі, який заплановано ввести в експлуатацію до кінця року. Доти там була жахлива ситуація: аби проїхати дорогами, на окремих ділянках викликали трактора, щоб той… згріб сміття! Та викидали його на шлях здебільшого аборигени.

Як у сусідів? У Польщі розроблено систему стимулів для прищеплення екосвідомості. Приміром, якщо людина сама сортує власне сміття перед тим, як його винести, то вона сплачує за вивіз відходів значно менше. Ми, схоже, перебуваємо в цьому аспекті ще в кам’яному віці.

Сміття – ресурс для бізнесу. Але він досі не сформований. Київщина реально може заробляти на переробці утилю зі столиці. Приміром, у Відні чотири сміттєспалювальних заводи опалюють усі муніципальні установи. Наріжний камінь для інвестора, здатного вкласти гроші в таку справу – пакет гарантій. Йому треба чітко знати скільки сміття постачатимуть і як його інвестиції захистять. Поки що буму на бажаючих вкластися в такі проекти небагато.

Область має ставити руба питання про поводження зі столичними відходами. Зокрема, і щодо найбільшого полігону твердих побутових відходів у Підгірцях, яким користується Київ. Громада села створила комунальне підприємство, виділила12 гапід будівництво відповідного об’єкту переробки, але питання інвестора щодо гарантій і тарифів на послуги «зависнули» в повітрі. Нагадаємо: на згаданому полігоні площею63 гавідновили систему очищення токсичного фільтрату, що вийшла з ладу п’ять років тому. Тепер вона перероблятиме 200 кубометрів небезпечної рідини на добу.

Передовики. Найкраще систему благоустрою в сенсі прибирання сміття організовано в Ірпені та Бучі. Тут, за словами пана Циби, налагоджено збір сміття, його вивезення й сортування.

Наразі розроблено стратегію реформування й розвитку сфери санітарної очистки населених пунктів області. Зокрема, на кожному районному полігоні буде організовано сортувальну лінію. Перероблювальні заводи відкриватимуть далеко не в кожному місті – лише там, де є інвестиційна вигода.

Геннадій КАРПЮК

Фото Володимира ДАВИДЕНКА та автора