Справедливість, або непокараний за дитячий біль

Щороку в ДТП Україна втрачає понад 200 дітей, ще майже чотири тисячі зазнають травмування. У минулому номері газети ми розповідали про трагедію, що сталася у Василькові, де під колесами «п’яного» легковика загинули дві дівчинки. Ця історія, можливо, таки приведе до переосмислення неадекватно низького рівня відповідальності винуватців аварій, які вживали за кермом спиртне. Проте тему дитячого травматизму на дорогах ми вирішили продовжити. Але в тому аспекті, що держава нині значно послабила увагу до цієї проблеми. У цьому пересвідчилася родина киянина Артура Авакяна – водія «ЧК», чийого сина Михайлика понад рік тому збило авто. Малого довелося шпиталізувати із численними переламами, проводити кілька операцій, чимало часу й коштів покласти на тривалу реабілітацію. Проте винуватець наїзду не лише не вибачився і не компенсував витрат на одужання хлопчика, а й досі уникає відповідальності через очевидне затягування слідства.

Із церкви – на хірургічний стіл

Торік 11 квітня, саме Великоднього ранку, Артур Авакян, його шестилітній син і дружина Марія Гуральська саме повернулися додому з церкви. У всіх панував піднесений настрій, особливо в малого. Для нього пасхальна церемонія була цікавою подією: наповнений святково вбраними людьми храм, кошики з крашанками й пасками, запалені свічки та незвичне вітання, з яким присутні зверталися один до одного. Їхнє авто зупинилося в дворі попід багатоповерхівкою на столичній Оболоні, де вони мешкали. Рідня мала всістися за рясно обставленим наїдками столом і розговітися. Але життя внесло непередбачувані корективи – батькам хлопчика в найближчі днини довелося розділити із дитиною біль її потрощених кісток і робити все, аби найдорожча у світі людина найскоріше звелася на ноги.

– Ми припаркувалися на проїзному шляху, що фактично в нашому дворі на Героїв Дніпра, 19. Мишко щойно вийшов із салону, оббіг машину й ледь ступив далі на дорогу, як почувся страшний вереск гальм. «Шкода» збила сина – і світ немов перевернувся, – згадує той день Артур Авакян. – Звісно, викликали «швидку», як могли рятували Михайла від больового шоку… Зрозуміло, розмовляли на підвищених тонах із водієм легковика – Юрієм К. Той божився, що визнає провину й компенсує всі витрати – ви мовляв, збирайте чеки, а потім розберемося. Якщо чесно, тоді було не до з’ясовування стосунків…

Артур бере в руки папку з документами, розкриває величезний конверт і показує рентгенівські знімки:

– Ось будь ласка, дивіться. Це перелам лівої гомілки зі зміщенням уламків. А от рентген уже після операції, із двома металевими штирями, які утримували ногу в природному положенні для зростання кісток. Потім ті залізяки знову хірургічним шляхом виймали. Син у стаціонарі перебував 24 дні на системі сплетеного витяжіння, а потім ще п’ять тижнів у гіпсу.

Лікарі сказали: зовсім безслідно для організму такі втручання не минають. Усім відомо, як поламані кісточки із часом усе більше реагують на зміни в погоді.

Дивує в цій історії швидкість, із якою пан Юрій К. забув не стільки про обіцянки, скільки про звичайну людяність і співпереживання ближньому, кому ти заподіяв стільки страждань. Нехай і не на сто відсотків через твою провину…

Пороги, напевно, існують для того, щоб їх оббивати

Марія Гуральська у своїй скарзі до прокуратури твердить, що водій «Шкоди» не цікавився станом здоров’я Михайла й не дав ані копійки ні на лікування, ні на реабілітацію її сина. Стривайте, запитає читач, а причому тут скарга до наглядової інстанції? Невже й досі в цій, відносно простій справі, слідчі поліції не змогли розібратися, хто жертва, а хто має спокутувати провину щонайменше за необережність за кермом?

Саме так, батьки Михайла Авакяна досі оббивають пороги правоохоронних інституцій, аби там почули їхні вимоги чітко за законом розібратися в очевидних речах: є авто і його власник, який збив дитину. І є потерпілий. Але чому досі не відбулося суду? Може, він би присоромив здорового дядька й примусив його справедливо відшкодувати збитки та сказати кілька слів вибачень, дивлячись у вічі ображеної ним дитини? Як би то!

Пані Гуральська в згаданому вище документі наполягає, що слідчі дії проводять неналежним чином. І має рацію. Адже сина так і не визнали потерпілим, а її – представником потерпілого. Більше того, авто, яке збило Михайла, не оглянули й не долучили до провадження як речовий доказ. Тобто теоретично Юрій К. міг змінити технічний стан «Шкоди», відремонтувавши сліди зіткнення з дитиною, або й продати її, адже на таку дію не було відповідної заборони слідчого-судді. Також мама жертви наїзду говорить і про непроведення судово-медичної експертизи та інших необхідних процесуальних дій.

Аби активізувати згадане судове провадження, Марія Гуральська травні 2015-го направила заяву до прокуратури Оболонського району Києва. Там зауважили, що в порядку ст. 36 КПК України матеріали спрямовано до слідчого відділу Оболонського РУ поліції. Також мати Михайла подала заяву на ім’я слідчого цього відділку і просила визнати її та сина потерпілими, скласти протокол огляду «Шкоди» із зафіксованими пошкодженнями, долучити до матеріалів справи, наклавши на авто арешт, або оголосити його в розшук, якщо легковик десь щезне.

До поліцейської реформи міліцейська зневіра

У свою чергу «ЧК» скерувала на адресу очільника Оболонського управління Нацполіції інформаційний запит із проханням допомогти розібратися та дати об’єктивну відповідь, чому відбувається очевидне затягування розслідування відповідного кримінального провадження. Ми для того пропонували організувати зустріч нашого журналіста зі слідчим чи іншим уповноваженим дати коментарі в цій історії посадовцем і поспілкуватися, аби отримати відповіді на всі запитання. Згодом нам прийшла довгоочікувана відповідь. У листі т.в.о. заступника Оболонського управління поліції-начальника слідства пана Холондовича зазначено наступне. Зауважено, що вони справді розслідують кримінальне провадження за ознаками правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України за фактом тієї злощасної ДТП і тим процесом опікується слідчий О. Скотар.

Далі два найдивніші моменти, якими завершується казенна поліцейська відписка, що нагадує такі самі «папірці» п’яти- чи десятирічної давнини. Передовсім подякуємо за чесність за зізнання, що за рік вони не просунулися далі «виконання наданих вказівок і прийняття процесуального рішення до цьому кримінальному провадженню в розумні терміни». Здається, що кримінальне-процесуальне законодавство не оперує термінами «розумні» або «нерозумні» терміни Хоча мама Михайла та його татусь точно знають, що понад рік очікувати на справедливість у цій історії щонайменше «нерозумно». А завершили оболонські поліцейські паперове спілкування із «ЧК» пропозицією… звернутися до прес-служби главку. Напевно, для того, щоби вони звернулися до них. Отакий футбол в одні ворота виходить, а замість довіри до реформованої поліції в деяких громадян лише розростається минула, ще міліцейська зневіра…

Геннадій КАРПЮК